«Вальтер Скотт – співець шотландської душі»

(до 255-річчя від дня народження шотландського письменника, поета, історика, адвоката)

Всесвітньо відомий британський письменник, поет та історик Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в Единбурзі, столиці Шотландії, у заможній родині адвоката й походив зі старовинного шотландського дворянського роду.

Він одна з найбільш харизматичних постатей у сузір'ї англійських прозаїків. Унікальність творчості В. Скотта полягає у тому, що він належить до числа тих небагатьох письменників, які досягли надзвичайної популярності в країнах з різними ідеологічними системами.Показав минуле через долі звичайних людей, об'єднав реальні події з вимислом та пробудив інтерес європейців до національної історії, традицій і фольклору.

Його твори користувалися шаленою популярністю у світі та мали колосальний вплив на європейську літературу. Загалом письменник створив 28 романів, безліч повістей, а також фундаментальні історичні праці, серед яких «Історія Шотландії» та «Життя Наполеона Бонапарта». У своїх художніх творах він охопив майже всю багатовікову історію своєї батьківщини — від раннього середньовіччя в «Айвенго» до подій XVIII століття в «Роб Рої», прагнучи максимально правдиво відобразити побут, звичаї, мову та мораль минулих епох через долі реальних історичних постатей і вигаданих персонажів.

Цікаві факти про письменника:

1.У його батьків було ще 12 дітей, крім нього, але всього з них вижило лише шестеро.

2.В однорічному віці Вальтер Скотт був частково паралізований. У підсумку він назавжди залишився кульгавим, оскільки його права нога втратила рухливість.

3.Дослідники біографії Вальтера Скотта відзначають той факт, що ще в дитинстві він вражав дорослих своїми незвичайними розумовими здібностями.

4.У дитинстві Скотт віддавав перевагу античній літературі, але пізніше захопився німецькою поезією, і навіть вивчив німецьку мову, щоб читати її в оригіналі.

5.Під час навчання в коледжі Вальтер Скотт заснував поетичне товариство.

6.Натхнення він набирався, подорожуючи Шотландією та збираючи народні легенди й перекази.

7.Саме Вальтер Скотт винайшов слово «фрілансер», використавши його в одному зі своїх творів для позначення вільнонайманого воїна.

8.Усі свої романи Скотт публікував інкогніто. Про те, хто є їхнім автором, стало відомо лише через роки після їхньої публікації.

9.Його літературна кар'єра тривала 30 років. За цей час він написав 9 поем, 28 романів та безліч інших творів.

10.Свій перший історичний роман Вальтер Скотт опублікував, коли йому було 42 роки.

11.Незважаючи на спричинені дитячим паралічем проблеми з рухливістю, протягом усього життя Вальтер Скотт активно тренувався. Він навіть став хорошим альпіністом, і побував на безлічі гірських вершин.

12.Саме Скотт вважається засновником жанру історичного роману.

13.Письменник мав схильність до різних старожитностей. Протягом усього життя Скотт збирав різні артефакти давно минулих часів.

14.Музей імені Скотта являє собою його власний маєток, який він колись викупив і перебудував на свій смак, перетворивши на подобу справжнього замку.

Сучасники згадували про Вальтера Скотта як про надзвичайно добру, веселу, глибоку та скромну людину. Життя великого майстра слова обірвалося 21 вересня 1832 року, але його літературний метод назавжди змінив уявлення про те, як художнє слово може оживляти історію.

 

 

«Оленівка:спогади і біль»

Інформаційна локація

   Сьогодні, 28 липня 2026 року, відзначають  - День вшанування пам'яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб ,які були страчені, закатовані або загинули в полоні.

    Дату встановлено Верховною Радою на згадку про четверті роковини страшного теракту в Оленівці ( в ніч із 28 на 29 липня 2022), де росіяни цинічно підірвали барак із полоненими оборонцями "Азовсталі".

   “Під час вибуху, який пролунав на території колишньої виправної колонії у смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донецької області, була знищена будівля, де утримували українських військовополонених. За непідтвердженими даними, загинуло понад 53 українських Захисників. За даними Офісу генпрокурора України, поранень зазнали 130 людей. Серед утримуваних були, зокрема, захисники “Азовсталі”, – йдеться в пояснювальній записці.

      Цей день — про невимовний біль, про зламані життя, але водночас про незламність духу тих, хто пройшов крізь пекло російського полону і тортур, та тих, хто звідти вже не повернувся.

Схиляємо голови перед світлою пам’яттю кожного воїна, кожного добровольця та кожного цивільного, чиє життя підступно та жорстоко відібрав ворог.

Пам’ятаємо ціну нашої свободи.

Пам’ятаємо кожного й кожну.

Вічна шана і світла пам’ять полеглим.

Молимося за тих, хто досі перебуває в полоні, та чекаємо їх дома.

Пам’ятаємо. Молимося. Не пробачимо.

 

                       Нові книги-

                                нові знайомства-

                                                    нові друзі.

   Що може бути краще, ніж запах свіжодрукованих сторінок та передчуття нової захопливої історії?

   Бібліотечний фонд Ставківської  бібліотеки-філії  за кошти виділені з місцевого бюджету поповнився на 21 примірник якісною, сучасною та актуальною літературою українською мовою.

    Нові надходження від провідних авторів: Ярини Вовк,Ольги Селіти, Дари Корній, Ніни Фіалко , Світлани Талан, Надії Гуменюк та ін..

    Актуальна  українська проза та поезія, найкращі зразки сучасної дитячої літератури та підліткові бестселери, книги патріотичного спрямування .

   Тож запрошую всіх поціновувачів книги завітати  до бібліотеки і ознайомитися з новими цікавими надходженнями.

«Моя єдина Україна»

(до дня Української Державності )

15 липня в Україні відзначають День Української Державності.

    Це свято є нагадуванням про історію державотворення нашої країни, від Русі до наших днів. Воно є важливим для визнання історичної спадщини та культурної ідентичності України. Воно відзначається разом з Днем хрещення Київської Русі-України князем Володимиром, що стало важливим етапом у формуванні української державності та культури, її цивілізаційним вибором.

    Втіленням державності є воля до самовизначення, історичний досвід народу та його менталітет. Знання історії нашого державотворення на всіх надскладних його етапах  є переконливим запобіжником проти маніпуляцій  історичними фактами в умовах нинішньої війни з рф. Ворог активно використовує не тільки зброю, а й всілякі ісинуації про єдиний народ і Україну, яка є штучною державою.  Мужність і звитяга всіх, хто сьогодні боронить Україну -   запорука того, що ця війна не тільки за наше майбутнє, а й за наше правдиве минуле та  ідентичність. 

   Сьогодні, коли Україна знову боронить свою незалежність, особливо важливо пам'ятати про історичну тяглість. Знання минулого допомагає нам краще зрозуміти сучасність, усвідомити цінність свободи й незалежності та відчути відповідальність за майбутнє країни.

   До дня Української Державності у Ставківській бібліотеці-філії для користувачів підготовлена виставка-дослідження "Моя єдина Україна", вона розкриває події, які лягли в історію створення та встановлення української державності та висвітлює діяльність її видатних творців.

 «Олег Сенцов – символ незламності»

(50 років з дня народження Олега Сенцова-кінорежисер,сценарист,письменник,громадський активіст,військовослужбовець ЗСУ, провів 5 років у російській в'язниці)

   Майбутній кінорежисер Олег Геннадійович Сенцов народився 13 липня 1976-го року в Сімферополі, у сім’ї, де цінували прості,але міцні цінності. Його дитинство минуло в атмосфері кримського тепла, де море та сонце формували його мрійливу натуру.

   Про батьків Олега відомо небагато, але він сам згадував, що родина була його опорою в юності. Хлопець ріс допитливим, із любов’ю до комп’ютерних ігор і літератури, що згодом вплинуло на його творчість. У 1990-х він навчався в Київському національному економічному університеті, але економіка не захопила його серце так, як мистецтво та кіно. Уже тоді Олег відчував, що його покликання – розповідати історії, які змінюють світогляд.

     Перш ніж стати відомим режисером, Олег Сенцов прославився в іншій сфері – кіберспорті. У Сімферополі він заснував комп’ютерний клуб, де збирав молодь для турнірів із популярних ігор. Цей досвід навчив його працювати в команді та мислити нестандартно. У 2008 році він заснував кінокомпанію «Край Кінема» і почав працювати над своїм першим повнометражним фільмом.

   У 2011 році світ побачив його дебютну стрічку «Геймер», яка розповідає про юного кіберспортсмена з провінції. Фільм, знятий із мінімальним бюджетом, отримав визнання на міжнародних фестивалях, зокрема в Роттердамі, і став проривом для Сенцова як режисера.

   Десять років він існує не лише в людському вимірі, а й у світі символів. Сенцов – колишній бранець кремля, засуджений на 20 років. П'ять із них він провів у російських в'язницях. А ще витримав 145 діб голодування, перш ніж у вересні 2019-го повернувся в Україну після обміну.

  П'ять років з моменту виходу з російської колонії суворого режиму Олег намагається зламати інерцію бренду "Сенцов", дивідендів від використання якого йому вистачило би до кінця життя.

  Найменше він хоче бути символом. Будь-чого. Незламності. Опору. Усього хорошого проти усього поганого.

    Найменше він хоче відповідати чиїмсь очікуванням.

   Його наступні проєкти, такі як «Номери» (2019) і «Носоріг» (2021), показали його талант розкривати складні людські історії через призму соціальних і політичних реалій. «Носоріг», кримінальна драма про 1990-ті, отримав нагороди на міжнародних кінофестивалях, а Сенцов довів, що може створювати потужне кіно навіть у найскладніших умовах.

   Паралельно Олег розвивався як письменник. Його книги, зокрема «Хроніка одного голодування» та «Маркетер», написані в ув’язненні, стали літературними подіями. Вони розкривають його внутрішній світ, боротьбу та думки про свободу.

У 2016 році Сенцов отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за свою творчість, а в 2018 році – премію Сахарова за свободу думки від Європарламенту, що підкреслило його вплив як митця та активіста.

Олег Сенцов – це більше, ніж режисер чи письменник. Він – символ незламності, який своїм життям довів, що мистецтво та боротьба можуть іти пліч-о-пліч. Від кримських комп’ютерних клубів до голлівудських фестивальних зал, від російських тюрем до фронтових окопів – його історія надихає мільйони.

Сенцов продовжує творити й захищати Україну, залишаючись вірним своїм принципам і рідній землі. Його голос, чи то через кіно, книги, чи автомат, звучить як гімн свободі.

 

 

«Україна-країна Героїв»

(23 травня-День Героїв в Україні)

Травневий день над Україною встає.

Ми згадуємо тих, хто за свободу бився.

Герой - це той, хто серце віддає,

Щоб рідний край у мирі відродився.

Сьогодні, у День Героїв, ми схиляємо голови перед пам'яттю тих, хто століттями виборював нашу незалежність, і тих, хто став щитом для нас сьогодні.

Вони віддали найдорожче - своє життя, аби ми могли жити, працювати й ростити дітей на рідній землі.

Плаче свічка, плаче небо, плачуть люди,

І від болю рветься серце на шматки.

Серед нас, живих, не буде їх, не буде...

Вічна пам'ять вам, Герої - земляки!

До Дня Героїв в Україні Ставківська бібліотека спільно з СК та жителями села поклали квіти та хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв-земляків.

«У вишиванках ,як у піснях – душа народу»

(до дня вишиванки)

літературний етномікс

Розквітла вишиванка кольорами,

Орнаментами душу зігріва.

У цій сорочці все – і погляд мами,

І батькові наставницькі слова,

І пісня українська колискова,

Й світанки фантастичні на полях…

Я вишиванку одягаю знову,

І серце в грудях – наче вільний птах!

Вікторія Чорній

  21 травня українці одягають не просто красивий одяг — ми одягаємо свою історію, пам’ять і душу. 

   У цей день святкуємо День вишиванки — свято, яке об’єднує серця українців у всьому світі.

Вишиванка — це більше, ніж сорочка.

У кожному орнаменті — молитва матері.

У кожній нитці — сила роду.

У кожному хрестику — любов до України.

   Колись наші бабусі вишивали сорочки як оберіг від усього злого, вкладали в них тепло рук, добрі думки та надію на щасливу долю. І сьогодні вишиванка залишається символом нашої єдності, незламності та віри.

Одягаючи вишиванку, ми ніби торкаємося своїх коренів.

Згадуємо рідний дім, мамині руки, співану колискову, запах літа в селі та силу українського духу, яку неможливо зламати.

МАЛОВІДОМІ ФАКТИ про вишиванку,які справді дивують:

1. Вишиванки “читали”, як паспорт

Колись по сорочці можна було зрозуміти:

з якого регіону людина;

заміжня вона чи ні;

її достаток;

іноді навіть ремесло родини.

Орнаменти були своєрідним кодом, який “зчитували” свої.

2. Найбільше вишивали не там, де видно

У традиційних сорочках особливо густо вишивали комір, манжети й пазуху — місця, які вважалися “входами” для злого впливу. Тобто вишивка спершу була захистом, а вже потім красою.

3. Чорна вишиванка не означала жалобу

Сьогодні чорний часто сприймають як “сумний” колір. Але в багатьох регіонах України чорний символізував родючу землю, силу й зрілість. Особливо це характерно для Поділля та частини Буковина.

4. Деякі орнаменти забороняли вишивати дітям

Існували символи, які вважали “дорослими” — пов’язаними зі шлюбом, плодючістю чи жіночою силою. Дитячі сорочки робили значно простішими.

5. Чоловіки теж вишивали

Хоч традиційно вишивка більше асоціюється з жінками, у деяких регіонах чоловіки також володіли техніками вишивки — особливо майстри, які створювали святковий або церковний одяг.

6. Візерунки могли бути “родинними”

У деяких сім’ях орнаменти передавалися поколіннями. Це були не просто красиві елементи, а щось на кшталт родинної пам’яті.

7. Найдорожчими були не червоні нитки

Дуже цінували сині барвники. Раніше отримати стійкий синій колір було складно й дорого, тому синя вишивка часто свідчила про достаток родини.

8. У старих сорочках майже немає випадкової симетрії

Сучасна машинна вишивка часто ідеально рівна. А в давніх сорочках можна помітити легку асиметрію — і саме це сьогодні вважають ознакою ручної роботи й живої традиції.

9. Вишиванки іноді ховали від чужих очей

Особливо цінні сорочки зберігали в скринях загорнутими у полотно, щоб “не винести щастя з дому” і не зурочити.

10. У радянський час вишиванка стала формою тихого спротиву

У певні періоди українська символіка сприймалася владою підозріло. Але люди все одно вдягали вишиванки на свята, весілля й родинні події — як спосіб зберегти свою ідентичність.

11. Деякі старовинні сорочки важили кілька кілограмів

Особливо на Буковина: через щільну вишивку, бісер і металеві елементи святковий одяг був дуже важким.

12. Біла вишивка по білому — одна з найскладніших технік

Такі сорочки виглядають дуже стримано, але потребують неймовірної точності. Особливо відомі ними майстрині Полтавщина.

13. Орнаменти часто створювали без схем

Багато жінок вишивали “з пам’яті” — тримаючи узори в голові. Складні композиції передавалися усно й через практику, а не через готові малюнки.

14. Вишиванка пережила моду, імперії й заборони

І, можливо, саме тому сьогодні вона так відгукується людям — не як “етно-тренд”, а як щось дуже живе і рідне.

  Нехай вишиванка завжди буде символом миру, добра і любові до рідної землі. Бережімо свої традиції, бо саме в них живе наша душа.