«Державний гімн-код української незламності»

     Сьогодні особливий день. День, коли ми вшановуємо слова, які сьогодні знає весь світ. Слова, які ми співаємо з гордістю, тримаючи руку на серці, і які дають нам сили навіть тоді, коли здається, що їх уже немає.

Чому наш Гімн — це не просто музика?

    Історія боротьби: Ще у 1863 році Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», а Михайло Вербицький поклав його на музику. Це була мрія цілих поколінь про вільну державу, яка стала нашою реальністю.

    Наш генетичний код: У кожному рядку — прагнення волі. Це не просто опис території, це маніфест незламного духу, який сьогодні повторюють мільйони людей на всіх континентах.

    Голос свободи: Коли звучить наш Гімн, ми стаємо одним цілим. Це мить, коли зупиняється час, коли в очах з’являються сльози гордості, а в душі запалюється вогонь, який неможливо загасити.

   Сьогодні наш Гімн звучить у підвалах, у звільнених містах, на міжнародних аренах та в серцях кожного з нас. Це наш голос, наш захист і наше вічне «Так!» незалежності та гідності.

    З Днем Державного Гімну, Україно! Дякуємо всім, хто захищає право співати ці слова під мирним небом! 

                     «Весна починається з Шевченка»

 (до 212 річниці від дня народження Т.Г.Шевченка, мислителя, поета, художника)

    Його заповіти звучать крізь віки,

В них дух непоборний, і сила, і воля.

До роздумів нас увесь час спонука.

Там віща закладена кожному доля.

Там нації велич, Вкраїни весь біль,

Історія наша, що писана кров’ю,

Що плачем лунає в рядках звідусіль,

Наповнює душі святою любов'ю.

Провісник епох, геній слова і мови —

Таким його знає увесь білий світ.

Шевченкові вірші — добра є основи,

Тому і лишив їх як свій Заповіт.

(Сергій Ущапівський) 

Сьогодні святкуємо день народження великого Кобзаря, генія, чия поезія стала дзеркалом для нашої нації. Тарас Шевченко не просто писав вірші — він вкладав у кожне слово душу, гнів, надію та любов до рідної землі. Його слово пережило століття, пройшло крізь заборони, але так і не втратило сили. Шевченко говорив про свободу, гідність і любов до рідної землі так, що його рядки й сьогодні звучать, ніби написані для нас.

   Тарас Шевченко став не просто поетом. Він став символом національного пробудження. Його твори допомогли українцям усвідомити свою історію, свою мову і свою гідність.

    Сьогодні його слова звучать так само актуально, як і понад півтора століття тому. Вони нагадують про те, що свобода ніколи не дається легко, але за неї варто боротися.

І саме тому 9 березня — це не просто дата.

Це день, коли Україна згадує свій голос, свою силу і свою душу.

У Ставківській сільській  бібліотеці-філії  розгорнуто тематичну книжкову виставку  «Весна починається з Шевченка»,де можна  ознайомитися з поетичною спадщиною та  мистецькими роботами письменника.Ця підбірка літератури  стане в нагоді всім тим, хто шанує, знає й по-справжньому пропагує творчість геніального українського поета.

 

       «Письменники,які відкривають світу Україну»

     Є люди, які чують світ глибше. Вони вловлюють тремтіння душі в тиші, розпізнають біль у мовчанні й радість у короткому слові. Саме вони стають письменниками — тими, хто перетворює думку на живий рядок, а почуття — на безсмертний текст. Письменник — це не лише фах і не лише талант. Це стан душі.  Слово письменника має дивну силу. Воно може лікувати й ранити, надихати й будити, змінювати долі й зберігати пам’ять. Через слово народ зберігає себе, передає біль і надію, правду й віру. У важкі часи саме слово стає опорою, світлом серед темряви, голосом, що не дозволяє забути, хто ми є. Письменник часто самотній у своїх пошуках, але ніколи не сам — бо поруч із ним читач. Між ними виникає невидимий міст довіри, де рядок стає сповіддю, а книга — щирою розмовою сердець. 

Українські автори, що формували свідомість
 
Тарас Шевченко – «Кобзар»
Збірка, що стала символом української ідентичності. Вперше видана 1840 року, вона не лише відкрила нову епоху в українській літературі, а й стала голосом національної гідності.
 

Леся Українка – «Лісова пісня»
Драматична поема 1911 року – про свободу духу, відповідальність за вибір і незламність внутрішнього світу людини.
 

Іван Франко – «Мойсей»
Філософська поема 1905 року – роздуми про лідерство, сумнів і долю народу.
 

Василь Стус – «Палімпсести»
Поезія, над якою автор працював протягом 1970-х років в умовах ув’язнення. Збірка була видана за кордоном 1986 року – вже після смерті поета. Це приклад того, як слово може бути формою спротиву й внутрішньої свободи, яку неможливо обмежити стінами.
 

Ліна Костенко – «Берестечко»
Історичний роман у віршах (опублікований 1999 року), що осмислює трагедію поразки та відповідальність перед історією.

    3 березня — День письменника — це нагода подякувати тим, хто бере на себе сміливість говорити правду, берегти мову, вплітати в слова душу народу. Це день тих, хто вірить у силу літери й несе відповідальність за кожне написане слово. 

Письменник – це не просто людина, яка вигадує сюжети. Це людина, яка зберігає пам’ять і чесність суспільства. Саме через книги покоління дізнаються правду, переживають складні історичні досвіди й вчаться називати речі своїми іменами. Коли руйнуються імперії, змінюються політичні системи й переписуються підручники, слово залишається.
 
Письменники не завжди дають відповіді. Часто вони ставлять складні запитання – про свободу, відповідальність, страх, любов і справедливість. Але саме ці запитання допомагають суспільству не втрачати моральний орієнтир.

 

 Інтернет – користь чи прихована небезпека

      У хабі цифрової освіти бібліотеки відбулися навчання на національній платформі «Дія.Цифрова освіта». Бажаючі мали можливість пройти інтерактивний квест «Гієна Гігієна й МереЖах» для безпечної поведінки в інтернеті.

     Квест розроблений Міністерство цифрової трансформації України для платформи Дія.Освіта в межах інформаційної кампанії День безпечного інтернету — 2026.

14 запитань зі сфери онлайн-безпеки побудовані на життєвих кейсах, які часто маскуються під звичайні розваги чи спілкування: дивне повідомлення, підозріле посилання, «секретна» пропозиція в грі.

Кожне завдання — це цифрова пастка, з якої потрібно знайти вихід, використовуючи критичне мислення та знання з кібергігієни.

Квест перетворює онлайн-безпеку на захопливу стратегію — де головна нагорода не бали, а впевненість у власних діях.

     В бібліотеці користувачі мають змогу отримати консультації з кібербезпеки, подивитися відео-поради та пройти серіали по темі кібергігієни. Разом формуємо культуру відповідального користування інтернетом та будуємо надійне цифрове майбутнє.

 

«Слово-то мудрості промінь, слово-то думка людська»

(155 років із дня народження Лесі Українки,української поетеси ,громадської діячки)

    25 лютого Україна згадує день народження жінки, яка стала не просто письменницею, а символом сили духу, незламності й любові до рідного слова. Леся Українка — це не лише сторінки підручників. Це голос, що звучить і сьогодні, коли українці знову виборюють право бути собою.

Народжена у родині інтелігентів і патріотів, вона змалку відчувала, що слово може бути зброєю. Хвороба скувала її тіло, але не змогла зламати волю. Навпаки — саме через біль народжувались твори, сповнені світла, мужності й віри.

Її поезія — це не плач і не жалість. Це виклик. Це тихий, але твердий голос людини, яка знала, що справжня сила — у гідності. У її рядках звучить і ніжність, і боротьба, і любов до України, яку вона називала своєю «єдиною надією».

     Леся Українка випередила свій час. Вона писала про свободу жінки, про відповідальність інтелігенції, про духовну незалежність народу. Її герої — це люди, які не схиляють голову навіть перед долею. Саме тому її твори так відгукуються сучасникам: ми бачимо в них себе.

Сьогодні, коли українське слово знову має вагу на полі бою і в культурі, Леся Українка звучить особливо актуально. Вона нагадує: нація живе доти, доки говорить своїм голосом, доки пам’ятає свою історію і творить майбутнє.

Псевдонім «Леся Українка» вона взяла ще в юності. Так вона підкреслювала свою приналежність до України й любов до рідної культури.

Її твори досі вражають глибиною і сміливістю. Вони читаються та аналізуються навіть сьогодні, і надихають нові покоління українців на боротьбу за права та свободи.

Її найбільш відомий вислів: “Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає”. Цей вираз, як і її творчість, є символом її непохитної волі та нескореності,стійкості та сили духу, її творчість вражає серце кожного українця!

   Ставківська бібліотека-філія пропонує до перегляду книжково-ілюстративну виставку «Слово-то мудрості промінь, слово-то думка людська»,присвячену творчості Лесі Українки. Експозиція презентує унікальні видання ,драматичні поеми та життєпис поетеси. 

    У день її народження варто не лише згадати її ім’я, а й відкрити книгу, перечитати рядки, які стали частиною нашої душі. Бо Леся Українка — це не минуле. Це жива присутність України в слові.

 «Поранене серце України»

День повномасштабного вторгнення росії в Україну

    Є дати, які записуються в історію чорнилом, а є ті, що випалюються на серці розпеченим залізом. 24 лютого. День, коли наше «завтра» розсипалося на тисячі скалок під звуки перших вибухів. Коли звичний світ зник, лишивши по собі лише липкий страх і нерозуміння: «Невже це справді відбувається з нами?»

…І вже чотири роки війни – великої, важкої, визвольної… Війни, яка торкнулася кожного… 1461 день сповнених страждань, страшних випробувань, втрат, розпачу, розлук… 1461 день мужності, незламності, героїчного спротиву….

І впродовж кожного з цих 1461 днів, наші Захисники та Захисниці на межі людських можливостей роблять все, щоб ворог не досяг своєї мети, наближає нас до Перемоги.

  Ми вже ніколи не будемо тими, ким були до 4-ї ранку того лютого. Ми стали запеклими. Ми стали незламними. Ми стали тими, хто знає ціну кожному подиху і кожному світанку.

                              

Ми пам’ятаємо кожного, кого забрала ця війна.

Ми не забудемо жодного вибуху.

Ми віримо в тих, хто сьогодні в окопах тримає наш спокій.

    Сьогодні — день нашого болю, але й день нашої сили. Ми вистояли тоді, і ми обов’язково переможемо.

«Рідна мова-наша зброя і наш оберіг»

(до Міжнародного дня рідної мови)

мовні цікавинки

Мова — це не просто слова.

Це наша пам’ять, сила й коріння.

Бережімо її, щоб вона жила вічно —

гордо, чисто й по-українськи. 

     Без мови немає народу: правда, яку не всі хочуть чути. Мову можуть заборонити, але її неможливо вбити: історія сили рідного слова.

           Рідна мова — це не просто засіб спілкування. Це пам’ять поколінь, код нації і невидимий міст між минулим та майбутнім. Саме через мову передаються традиції, пісні, молитви, казки й навіть характер народу.

Кілька цікавих фактів про мову:

Міжнародний день рідної мови відзначають щороку 21 лютого. Його започаткувала ЮНЕСКО у 1999 році, щоб підтримати мовне різноманіття та зберегти мови, що зникають.

У світі існує близько 7000 мов, але щороку зникає кілька десятків. Разом із мовою зникає унікальний спосіб мислення, історія і культура.

Українська мова входить до числа наймилозвучніших мов світу. За легендою, у Парижі в XIX столітті вона посіла друге місце після італійської за мелодійністю.

Перші письмові пам’ятки української мови з’явилися ще у XI–XII століттях, а вже у 1798 році Іван Котляревський видав “Енеїду” — перший твір нової української літературної мови.

Чому рідна мова така важлива

Мова формує мислення. Людина думає словами, які чула з дитинства. Саме тому рідна мова впливає на характер, гумор, емоції та навіть спосіб сприйняття світу.

Через мову народ зберігає себе. Вона переживає війни, заборони, кордони і навіть еміграцію. Українська мова століттями витримувала заборони — від Валуєвського циркуляру 1863 року до Емського указу 1876 року, але не зникла. Бо жила в піснях, у колискових, у родинах.

Мова — це дім, який завжди з тобою

Навіть коли люди змінюють країни, мова залишається з ними. Вона звучить у спогадах, у маминому голосі, у дитячих казках.

Рідна мова — це місце, де людина відчуває себе собою.

     Ставківська бібліотека-філія запрошує переглянути виставку до Міжнародного дня мови,де представлено скарби українського слова: від рідкісних словників до сучасних видань ,що розкривають красу та силу нашої рідної мови. 

Мова не зникає раптово. Вона стихає тоді, коли люди перестають нею говорити.

Тому кожне українське слово — це маленький внесок у майбутнє культури.

Говорити рідною мовою — це не обов’язок. Це привілей.

Це можливість відчувати себе частиною історії, яка триває просто зараз.