«Василь Стефаник:сила справжнього таланту»

(до 155 років із дня народження В.Стефаника  українського письменника)

Сьогодні минає 155 років від дня народження Василя Семеновича Стефаника (1871–1936) — видатного українського письменника, якого називають «селянським Бетховеном» та майстром психологічної новели. Він став засновником експресіонізму в українській літературі, пишучи «коротко, сильно і страшно» про трагізм народного життя.

Народився письменник 14 травня 1871р. в селі Русів (Покуття) у сім’ї заможного селянина. Стосунки з батьком були складними через його суворість.

1883–1892- навчання в гімназіях Коломиї та Дрогобича. За участь у молодіжних організаціях був виключений з Коломийської гімназії.

У Дрогобичі затоваришував з Іваном Франком.

Далі (1892–1900) - навчання на медичному факультеті Краківського університету. Замість медицини захопився літературою та мистецьким життям Кракова (польський модернізм).

1897–1901роки - період найактивнішої творчості. Виходять збірки «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», які приносять йому славу майстра психологічної новели.

1908–1919 рр.- політична кар’єра. Стефаник був обраний депутатом (послом) Австрійського парламенту, де захищав права українських селян. Брав участь у підготовці Акта Злуки УНР та ЗУНР у Києві. У 1920-ті, після тривалої паузи знову почав писати (збірка «Земля»).

Помер у 1936 році від пневмонії, похований у рідному селі Русів.

Ось кілька ключових граней його постаті, які розкривають його як митця та людину:

​Король новели та експресіонізму

●​Стефаник не просто описував побут селян, він вихоплював граничні моменти людського буття: відчай, смерть, вимушену еміграцію.

● Його стиль — це мінімалізм: коротке, рубане речення, що б’є прямо в ціль. Він писав покутською говіркою, що додавало його творам неймовірної автентичності та емоційної напруги.

 «Камінний хрест» — пам’ятник еміграції

Його найвідоміший твір став символом трагедії українців, які на межі XIX–XX століть залишали рідну землю в пошуках кращої долі за океаном.

● Прототипом головного героя Івана Дідуха був реальний односелець Стефаника, який перед від’їздом до Канади дійсно поставив на своєму полі камінний хрест. Це метафора живої людини, яка заживо ховає себе, розлучаючись із корінням.

​ Трагедія письменника:

●«Більше не можу». ​Стефаник писав кров’ю серця. Кожен твір давався йому настільки важко емоційно, що після першого яскравого періоду творчості він замовк на довгих 15 років. Він казав: «Я писав тому, що мені було дуже страшно жити, а коли написав — ставало легше».

​ Громадська позиція

​Він був не лише літератором, а й активним політиком — депутатом австрійського парламенту. Стефаник завжди захищав інтереси селян, бо знав їхні біди зсередини.

Спадщина Стефаника налічує близько 65 новел.

Його твори — це щира правда про життя українського народу, сповнена глибоких емоцій, болю, любові до рідної землі та людини. Кожне слово письменника проникає в душу, змушує замислитися та відчути силу українського духу.

Творча спадщина Василя Стефаника і сьогодні залишається актуальною, надихає читачів та нагадує про важливість збереження нашої культури, історії й національної пам’яті.

Всі бажаючі можуть поринути у світ української класики та перечитати безсмертні твори великого майстра слова у нашій бібліотеці.

 

 «Чорнобиль:вічний слід на Землі»

(до 40 років техногенної аварії на Чорнобильській АЕС)

         інформаційний екскурс

  Минуло 40 років з того дня, як мирний атом назавжди змінив долі мільйонів, поділивши час на «до» та «після». Чорнобильська катастрофа — це не лише сторінка історії, це відкрита рана, біль якої відчувається крізь покоління.

   ​Сьогодні в бібліотеці-філії с. Ставкове відбувся інформаційний екскурс під промовистою назвою «Чорнобиль:вічний слід на Землі».

  ​Згадали хронологію тих страшних подій та героїзм ліквідаторів, які першими стали на захист людства.

    ​Вшанували хвилиною мовчання пам'ять тих, чиє життя забрав «чорний вогонь».

​  Також для відвідувачів підготовлено тематичну книжкову виставку. На ній представлені документальні хроніки,  художні твори, що допомагають осягнути масштаби катастрофи та відчути незламність українського духу.

    Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.

  14 лютого 2025 року російський ударний безпілотник типу "Шахед" пошкодив укриття 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС

«Чорнобиль — це не минуле, це застереження майбутньому».

  Запрошуємо всіх охочих завітати до бібліотеки, переглянути виставку та разом з нами вшанувати пам'ять про подвиг і трагедію.

​Пам'ятаймо, щоб ніколи не повторилося!

 

 

«Державний гімн-код української незламності»

     Сьогодні особливий день. День, коли ми вшановуємо слова, які сьогодні знає весь світ. Слова, які ми співаємо з гордістю, тримаючи руку на серці, і які дають нам сили навіть тоді, коли здається, що їх уже немає.

Чому наш Гімн — це не просто музика?

    Історія боротьби: Ще у 1863 році Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», а Михайло Вербицький поклав його на музику. Це була мрія цілих поколінь про вільну державу, яка стала нашою реальністю.

    Наш генетичний код: У кожному рядку — прагнення волі. Це не просто опис території, це маніфест незламного духу, який сьогодні повторюють мільйони людей на всіх континентах.

    Голос свободи: Коли звучить наш Гімн, ми стаємо одним цілим. Це мить, коли зупиняється час, коли в очах з’являються сльози гордості, а в душі запалюється вогонь, який неможливо загасити.

   Сьогодні наш Гімн звучить у підвалах, у звільнених містах, на міжнародних аренах та в серцях кожного з нас. Це наш голос, наш захист і наше вічне «Так!» незалежності та гідності.

    З Днем Державного Гімну, Україно! Дякуємо всім, хто захищає право співати ці слова під мирним небом! 

                     «Весна починається з Шевченка»

 (до 212 річниці від дня народження Т.Г.Шевченка, мислителя, поета, художника)

    Його заповіти звучать крізь віки,

В них дух непоборний, і сила, і воля.

До роздумів нас увесь час спонука.

Там віща закладена кожному доля.

Там нації велич, Вкраїни весь біль,

Історія наша, що писана кров’ю,

Що плачем лунає в рядках звідусіль,

Наповнює душі святою любов'ю.

Провісник епох, геній слова і мови —

Таким його знає увесь білий світ.

Шевченкові вірші — добра є основи,

Тому і лишив їх як свій Заповіт.

(Сергій Ущапівський) 

Сьогодні святкуємо день народження великого Кобзаря, генія, чия поезія стала дзеркалом для нашої нації. Тарас Шевченко не просто писав вірші — він вкладав у кожне слово душу, гнів, надію та любов до рідної землі. Його слово пережило століття, пройшло крізь заборони, але так і не втратило сили. Шевченко говорив про свободу, гідність і любов до рідної землі так, що його рядки й сьогодні звучать, ніби написані для нас.

   Тарас Шевченко став не просто поетом. Він став символом національного пробудження. Його твори допомогли українцям усвідомити свою історію, свою мову і свою гідність.

    Сьогодні його слова звучать так само актуально, як і понад півтора століття тому. Вони нагадують про те, що свобода ніколи не дається легко, але за неї варто боротися.

І саме тому 9 березня — це не просто дата.

Це день, коли Україна згадує свій голос, свою силу і свою душу.

У Ставківській сільській  бібліотеці-філії  розгорнуто тематичну книжкову виставку  «Весна починається з Шевченка»,де можна  ознайомитися з поетичною спадщиною та  мистецькими роботами письменника.Ця підбірка літератури  стане в нагоді всім тим, хто шанує, знає й по-справжньому пропагує творчість геніального українського поета.

 

       «Письменники,які відкривають світу Україну»

     Є люди, які чують світ глибше. Вони вловлюють тремтіння душі в тиші, розпізнають біль у мовчанні й радість у короткому слові. Саме вони стають письменниками — тими, хто перетворює думку на живий рядок, а почуття — на безсмертний текст. Письменник — це не лише фах і не лише талант. Це стан душі.  Слово письменника має дивну силу. Воно може лікувати й ранити, надихати й будити, змінювати долі й зберігати пам’ять. Через слово народ зберігає себе, передає біль і надію, правду й віру. У важкі часи саме слово стає опорою, світлом серед темряви, голосом, що не дозволяє забути, хто ми є. Письменник часто самотній у своїх пошуках, але ніколи не сам — бо поруч із ним читач. Між ними виникає невидимий міст довіри, де рядок стає сповіддю, а книга — щирою розмовою сердець. 

Українські автори, що формували свідомість
 
Тарас Шевченко – «Кобзар»
Збірка, що стала символом української ідентичності. Вперше видана 1840 року, вона не лише відкрила нову епоху в українській літературі, а й стала голосом національної гідності.
 

Леся Українка – «Лісова пісня»
Драматична поема 1911 року – про свободу духу, відповідальність за вибір і незламність внутрішнього світу людини.
 

Іван Франко – «Мойсей»
Філософська поема 1905 року – роздуми про лідерство, сумнів і долю народу.
 

Василь Стус – «Палімпсести»
Поезія, над якою автор працював протягом 1970-х років в умовах ув’язнення. Збірка була видана за кордоном 1986 року – вже після смерті поета. Це приклад того, як слово може бути формою спротиву й внутрішньої свободи, яку неможливо обмежити стінами.
 

Ліна Костенко – «Берестечко»
Історичний роман у віршах (опублікований 1999 року), що осмислює трагедію поразки та відповідальність перед історією.

    3 березня — День письменника — це нагода подякувати тим, хто бере на себе сміливість говорити правду, берегти мову, вплітати в слова душу народу. Це день тих, хто вірить у силу літери й несе відповідальність за кожне написане слово. 

Письменник – це не просто людина, яка вигадує сюжети. Це людина, яка зберігає пам’ять і чесність суспільства. Саме через книги покоління дізнаються правду, переживають складні історичні досвіди й вчаться називати речі своїми іменами. Коли руйнуються імперії, змінюються політичні системи й переписуються підручники, слово залишається.
 
Письменники не завжди дають відповіді. Часто вони ставлять складні запитання – про свободу, відповідальність, страх, любов і справедливість. Але саме ці запитання допомагають суспільству не втрачати моральний орієнтир.

 

 Інтернет – користь чи прихована небезпека

      У хабі цифрової освіти бібліотеки відбулися навчання на національній платформі «Дія.Цифрова освіта». Бажаючі мали можливість пройти інтерактивний квест «Гієна Гігієна й МереЖах» для безпечної поведінки в інтернеті.

     Квест розроблений Міністерство цифрової трансформації України для платформи Дія.Освіта в межах інформаційної кампанії День безпечного інтернету — 2026.

14 запитань зі сфери онлайн-безпеки побудовані на життєвих кейсах, які часто маскуються під звичайні розваги чи спілкування: дивне повідомлення, підозріле посилання, «секретна» пропозиція в грі.

Кожне завдання — це цифрова пастка, з якої потрібно знайти вихід, використовуючи критичне мислення та знання з кібергігієни.

Квест перетворює онлайн-безпеку на захопливу стратегію — де головна нагорода не бали, а впевненість у власних діях.

     В бібліотеці користувачі мають змогу отримати консультації з кібербезпеки, подивитися відео-поради та пройти серіали по темі кібергігієни. Разом формуємо культуру відповідального користування інтернетом та будуємо надійне цифрове майбутнє.

 

«Слово-то мудрості промінь, слово-то думка людська»

(155 років із дня народження Лесі Українки,української поетеси ,громадської діячки)

    25 лютого Україна згадує день народження жінки, яка стала не просто письменницею, а символом сили духу, незламності й любові до рідного слова. Леся Українка — це не лише сторінки підручників. Це голос, що звучить і сьогодні, коли українці знову виборюють право бути собою.

Народжена у родині інтелігентів і патріотів, вона змалку відчувала, що слово може бути зброєю. Хвороба скувала її тіло, але не змогла зламати волю. Навпаки — саме через біль народжувались твори, сповнені світла, мужності й віри.

Її поезія — це не плач і не жалість. Це виклик. Це тихий, але твердий голос людини, яка знала, що справжня сила — у гідності. У її рядках звучить і ніжність, і боротьба, і любов до України, яку вона називала своєю «єдиною надією».

     Леся Українка випередила свій час. Вона писала про свободу жінки, про відповідальність інтелігенції, про духовну незалежність народу. Її герої — це люди, які не схиляють голову навіть перед долею. Саме тому її твори так відгукуються сучасникам: ми бачимо в них себе.

Сьогодні, коли українське слово знову має вагу на полі бою і в культурі, Леся Українка звучить особливо актуально. Вона нагадує: нація живе доти, доки говорить своїм голосом, доки пам’ятає свою історію і творить майбутнє.

Псевдонім «Леся Українка» вона взяла ще в юності. Так вона підкреслювала свою приналежність до України й любов до рідної культури.

Її твори досі вражають глибиною і сміливістю. Вони читаються та аналізуються навіть сьогодні, і надихають нові покоління українців на боротьбу за права та свободи.

Її найбільш відомий вислів: “Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає”. Цей вираз, як і її творчість, є символом її непохитної волі та нескореності,стійкості та сили духу, її творчість вражає серце кожного українця!

   Ставківська бібліотека-філія пропонує до перегляду книжково-ілюстративну виставку «Слово-то мудрості промінь, слово-то думка людська»,присвячену творчості Лесі Українки. Експозиція презентує унікальні видання ,драматичні поеми та життєпис поетеси. 

    У день її народження варто не лише згадати її ім’я, а й відкрити книгу, перечитати рядки, які стали частиною нашої душі. Бо Леся Українка — це не минуле. Це жива присутність України в слові.

 «Поранене серце України»

День повномасштабного вторгнення росії в Україну

    Є дати, які записуються в історію чорнилом, а є ті, що випалюються на серці розпеченим залізом. 24 лютого. День, коли наше «завтра» розсипалося на тисячі скалок під звуки перших вибухів. Коли звичний світ зник, лишивши по собі лише липкий страх і нерозуміння: «Невже це справді відбувається з нами?»

…І вже чотири роки війни – великої, важкої, визвольної… Війни, яка торкнулася кожного… 1461 день сповнених страждань, страшних випробувань, втрат, розпачу, розлук… 1461 день мужності, незламності, героїчного спротиву….

І впродовж кожного з цих 1461 днів, наші Захисники та Захисниці на межі людських можливостей роблять все, щоб ворог не досяг своєї мети, наближає нас до Перемоги.

  Ми вже ніколи не будемо тими, ким були до 4-ї ранку того лютого. Ми стали запеклими. Ми стали незламними. Ми стали тими, хто знає ціну кожному подиху і кожному світанку.

                              

Ми пам’ятаємо кожного, кого забрала ця війна.

Ми не забудемо жодного вибуху.

Ми віримо в тих, хто сьогодні в окопах тримає наш спокій.

    Сьогодні — день нашого болю, але й день нашої сили. Ми вистояли тоді, і ми обов’язково переможемо.

«Рідна мова-наша зброя і наш оберіг»

(до Міжнародного дня рідної мови)

мовні цікавинки

Мова — це не просто слова.

Це наша пам’ять, сила й коріння.

Бережімо її, щоб вона жила вічно —

гордо, чисто й по-українськи. 

     Без мови немає народу: правда, яку не всі хочуть чути. Мову можуть заборонити, але її неможливо вбити: історія сили рідного слова.

           Рідна мова — це не просто засіб спілкування. Це пам’ять поколінь, код нації і невидимий міст між минулим та майбутнім. Саме через мову передаються традиції, пісні, молитви, казки й навіть характер народу.

Кілька цікавих фактів про мову:

Міжнародний день рідної мови відзначають щороку 21 лютого. Його започаткувала ЮНЕСКО у 1999 році, щоб підтримати мовне різноманіття та зберегти мови, що зникають.

У світі існує близько 7000 мов, але щороку зникає кілька десятків. Разом із мовою зникає унікальний спосіб мислення, історія і культура.

Українська мова входить до числа наймилозвучніших мов світу. За легендою, у Парижі в XIX столітті вона посіла друге місце після італійської за мелодійністю.

Перші письмові пам’ятки української мови з’явилися ще у XI–XII століттях, а вже у 1798 році Іван Котляревський видав “Енеїду” — перший твір нової української літературної мови.

Чому рідна мова така важлива

Мова формує мислення. Людина думає словами, які чула з дитинства. Саме тому рідна мова впливає на характер, гумор, емоції та навіть спосіб сприйняття світу.

Через мову народ зберігає себе. Вона переживає війни, заборони, кордони і навіть еміграцію. Українська мова століттями витримувала заборони — від Валуєвського циркуляру 1863 року до Емського указу 1876 року, але не зникла. Бо жила в піснях, у колискових, у родинах.

Мова — це дім, який завжди з тобою

Навіть коли люди змінюють країни, мова залишається з ними. Вона звучить у спогадах, у маминому голосі, у дитячих казках.

Рідна мова — це місце, де людина відчуває себе собою.

     Ставківська бібліотека-філія запрошує переглянути виставку до Міжнародного дня мови,де представлено скарби українського слова: від рідкісних словників до сучасних видань ,що розкривають красу та силу нашої рідної мови. 

Мова не зникає раптово. Вона стихає тоді, коли люди перестають нею говорити.

Тому кожне українське слово — це маленький внесок у майбутнє культури.

Говорити рідною мовою — це не обов’язок. Це привілей.

Це можливість відчувати себе частиною історії, яка триває просто зараз.

«Ангели пам’яті»

 (до дня Героїв Небесної Сотні)

хронометр пам'яті

Летять ангелики у засвіти,

Торкнувся біль душі-струни.

Роки біжать так швидко безупинну,

Ми пам'ятаємо кожнісіньку хвилину.

Тетяна Прокоф'єва

      20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам'ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні.

        Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше людей – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013-2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності й територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

  Символічна назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями, які захищали мирних протестувальників від силовиків. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими учасниками Революції Гідності на столичному майдані Незалежності 21–22 лютого 2014 року. За основною версією, вперше словосполучення «Небесна Сотня» вжила поетеса Тетяна Домашенко під час церемонії прощання з убитими протестувальниками на майдані Незалежності у Києві.

   Сьогодні, в умовах повномасштабного вторгнення, ці події сприймаються як перший переможний бій великої війни за нашу незалежність.

   Імена Героїв Небесної Сотні викарбувані не лише на гранітних плитах монументів у десятках міст України, а й у назвах площ, проспектів та вулиць. Створений Національний музей Революції Гідності став центром збереження живої історії про те, як воля народу змінила вектор розвитку всієї держави.
Ці події назавжди увійшли в генетичний код нації. З покоління в покоління ми передаватимемо правду про тих, хто вийшов проти кийків та куль зі щитами з фанери, але з непохитною вірою в серці. Тоді вони встояли на Майдані — сьогодні їхні послідовники тримають фронт, доводячи, що жертва Небесної Сотні не була марною.

        Пам’ять – це не лише подія в минулому. Це жива нитка, що пов’язує наше сьогодення з тими, хто віддав життя за можливість вільно жити й обирати власний шлях. Герої Небесної Сотні – не просто назва пам’ятної дати, це імена, обличчя і приклади людської відваги, які варто пам’ятати.

  У бібліотеці оформлено книжкову виставку «Ангели пам’яті», на якій представлено книги, що висвітлюють події під час Революції Гідності, розповідають про героїзм та мужність її учасників.

У цей день ми схиляємо голови у скорботі.

Запалюємо свічку пам’яті.

Дякуємо тим, хто віддав життя за нашу свободу.

Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, у слові, у книзі, у серці кожного з нас. 

 « Крути: жива пам’ять поколінь»

(до дня пам’яті героїв Крут)

Історичний спогад

  29 січня відзначаємо пам'ятну дату боротьби за незалежність України – День пам’яті Героїв Крут.            

    Завдяки подвигу героїв, які взяли участь у бою під Крутами, уряд УНР отримав дорогоцінний час для підписання 9 лютого Берестейського договору з країнами Четвертного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією). УНР тоді визнали самостійною державою, а її армія отримала підтримку німецької й австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками. Ця подія означала міжнародне визнання незалежності України. 

    Цей бій  на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність і став важливою частиною української історичної пам'яті.

   Цього дня ми віддаємо шану стійкості та мужності молодих хлопців, які так само, як і сьогоднішні захисники України, стали на захист української держави та зупинили нападника.

     З метою вшанування пам'яті загиблих під Крутами у бібліотеці підготовлено виставку: « Крути: жива пам’ять поклінь»

  

   Ця  подія трагічна і важлива  в історії нашої країни, вона нагадує про боротьбу за незалежність України. Історія, як відомо, повторюється - сьогодні ми продовжуємо тримати оборону від російської навали. Це постійне нагадування про ціну свободи та незалежності, про те, що ми повинні пам'ятати і цінувати героїзм наших предків.

«Голодне розп’яття українського народу»

(День пам’яті жертв голодоморів)

хвилина реквієм

                                                                                           ГОЛОДОМОР

Пшеничне колосся, як символ життя,

Зросившись росою, тягнулось до сонця.

А в хаті голодне, змарніле дитя

Чекало матусю свою край віконця.

Не бачило бідне вже декілька діб

Ні крихітки їжі, ні рідної мами.

У полі зернинки збирала на хліб,

З останніх вже сил обіпершись руками.

Вертаючись в хату, звернулась до Бога,

Щоб голод скоріше забула дитинка,

Для неї це стала остання дорога . . .

На землю упала немов соломинка.

Ще декілька днів крізь маленьке вікно

Малі оченята чекали на маму,

Та сталося горе і в хаті давно

Лише вітерець відкриває ту браму.

Десятки років промайнуло з тих пір,

За п’ять колосків влада вбила мільйони.

Тридцяті роки нагадає папір

І в храмах країни ті пам’ятні дзвони.

Мовчанням в хвилину усіх пом’яніть,

Хто з смертю зустрівся в пшеничному полі.

У вікнах своїх ви свічу запаліть

За тих, що вмирали голодні і кволі . . .

Павло Мельник

   Сьогодні ми зупиняємося, щоб пригадати одну з найважчих сторінок нашої історії – День пам’яті жертв Голодоморів. 22 листопада ми схиляємо голови перед мільйонами українців, чиї життя були жорстоко обірвані голодом 1932–1933 років, а також перед тими, хто постраждав під час масових голодів 1921–1922 та 1946–1947 років. Кожна втрачена душа, кожна зламана доля – це біль, який не можна забути, бо пам’ять про це формує нашу націю і нашу совість.

    Ми згадуємо не лише численні трагедії минулого, а й усвідомлюємо, що історія має страшну здатність повторюватися. Сьогодні, в умовах війни, яку розв’язала росія проти нашої країни, ми знову стоїмо перед геноцидом, який намагається знищити нашу землю, наших людей, нашу культуру. І саме тому пам’ять про Голодомор не є лише історичним фактом – це нагадування про те, що мовчання та байдужість можуть стати спільниками злочину проти людства.

  Користувачі Ставківської бібліотеки-філії мають змогу ознайомитися з літературою про ті скорботні часи та переглянути список жертв Голодомору  1932-1933 років.

   Сьогодні ми запалюємо свічку, і вона світить не лише пам’яттю про минуле, а й вірою у майбутнє. Світло цієї свічки – це світло нашої єдності і нашої боротьби. Пам’ятаючи минуле, ми робимо кроки до того, щоб ніколи більше ні голод, ні війна, ні геноцид не стали нашою долею.

    Нехай ця пам’ять живе в серцях кожного з нас. Бо поки ми пам’ятаємо, ми непереможні!