« Він мав талант людяності  і вроджений і вистражданий…»

 (45 років пам'яті Г.М.Тютюнника (1931-1980) – український письменник-прозаїк, видатний новеліст, перекладач, педагог.)

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в c. Шилівка на Полтавщині у селянській родині.

Доля приготувала йому багато випробувань та страждань з раннього дитинства.

У автобіографії письменник згадував: «У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду… тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміятися і балакати перестав...».

У листопаді 1937 року батька Тютюнника заарештували як «ворога народу». (Через 20 років він був реабілітований посмертно). Хлопчика забрала до себе у містечко Щотове Луганської області й виховувала як сина родина батькового брата – Филимона Тютюнника.

1938 року хлопець став першокласником. Коли почалася війна і дядько пішов на фронт, його дружина з дітьми почали голодувати (у родині Ф. Тютюнника було своїх троє дітей). 1942 року, щоб полегшити стан сім’ї, Григір вирішив повернутися до матері на Полтавщину. Письменник згадував: «Йшов пішки – (війна кругом), маючи за спиною 11 років, три класи освіти і порожню торбину, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду – земляки дали на дорогу. Ішов рівно два тижні...» Хату, у якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба, і він з матір’ю вимушений був поневірятися в чужих людей.

1946 року, після закінчення п'ятого класу, Григір пішов у Зіньківське ремісниче училище № 7, бо там давали учням якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Завдяки цьому він з мамою вижив у голодному сорок сьомому році. Після закінчення училища юнак був направлений на Харківський завод імені Малишева слюсарем 5-го розряду, але коли захворів на туберкульоз, повернувся у рідне село. За те, що він не відпрацював за направленням належних трьох років, відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся на Донбас, де працював у колгоспі, на будівництві Миронівської теплової електростанції, відбудові шахт.

У листопаді 1951 року Тютюнник був призваний до армії, служив 4 роки на Далекому Сході (Владивосток) радистом у морфлоті. Там взявся за самоосвіту так, що по демобілізації пішов після «законних» п'яти класів спочатку у восьмий, потім у десятий клас вечірньої школи. Після демобілізації закінчив вечірню школу і працював токарем у Щотівському вагонному депо (Донецька залізниця).

З 1957 по 1962 рік навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті . Отримавши диплом про вищу освіту, учителював у вечірній школі на шахті № 10 під Комунарськом (зараз м. Алчевськ, Луганська область) .

1963 року сім'я переїхала до Києва, і Тютюнник почав працювати спочатку у редакції газети «Літературна Україна», а згодом, у 70-і роки, – у видавництві «Веселка». У 1966 році Григора Тютюнника прийняли до Спілки письменників України. 

Помер 48-річним 6 березня 1980 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.