Цифрова освіта в дії

        Сьогодні наше життя все частіше перетікає в онлайн-середовищі. Зокрема, спілкування у соціальних мережах, онлайн-консультаціях. Разом з численними перевагами мережа приховує  й чимало небезпеки! Нерідко ці загрози створюються самими людьми, аби завдати шкоди іншим.

       В Ставківській бібліотеці-філії  продовжуються навчання на освітній платформі «Дія. Цифрова освіта». Користувачі бібліотеки за успішне проходження освітніх серіалів  «Персональна кібергігієна» та « Базові знання з кібергігієни» пройшовши фінальне тестування отримали іменні сертифікати.

       Пам`ятаймо, щоб безпечно користуватись інтернетом, слід дотримуватися правил кібергігієни. Це вбереже нас від неприємностей в Інтернеті.

 

        «Не згасне в серці пам`яті свіча»

(історичний спогад  до Дня пам`яті жертв Голодомору)

                                                             

     Голодомор 1932–1933 років – це одна з найтрагічніших сторінок в історії України. Організований радянською владою штучний голод забрав життя мільйонів людей і став спробою зламати дух українського народу.

Причини трагедії:

    Голодомор виник не через природні катаклізми, а був свідомо спланованою акцією. Політика насильницької колективізації та надмірне вилучення зерна стали головними інструментами винищення. Влада ставила за мету знищення української ідентичності, національного опору і селянства як основи суспільства.

Масштаби катастрофи:

     За різними оцінками, від голоду загинуло від 4 до 7 мільйонів людей. Цілі села вимирали, а будь-які спроби порятунку – наприклад, втеча до інших регіонів – каралися репресіями. Водночас влада продовжувала вивозити зерно за кордон, демонструючи "успіхи соціалізму".

Наслідки:

   Голодомор залишив глибокий слід у свідомості українського народу. Він позбавив націю мільйонів життів, підірвав економіку та суспільну структуру, але не зламав волю до свободи.

Чому важливо пам’ятати:

       Голодомор – це не лише трагедія минулого. Це урок для всього людства про те, до чого може призвести політика геноциду і зневага до людського життя. Щороку у четверту суботу листопада українці запалюють свічки пам’яті, вшановуючи невинних жертв цієї трагедії.

       Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає від голоду? Люди приймали страшні муки, вмираючи голодною смертю, бо в них забрали хліб до зернини. Як не втратити розум матері, коли відлітає життя її дитини, яка просить перед смертю шматочок хліба... Мільйони українських хліборобів поклали свої життя за ті нелюдські закони і плани, які надходили з москви. Вони і досі відгукуються болем в серцях нащадків.Сучасні нащадки україноненависних тиранів продовжують знищувати нас і сьогодні.Страшні цифри, вражаючі факти, нелюдські муки, непрощений гріх тим, хто винен у смерті мільйонів вільнолюбивих українських хліборобів – про таке слухати і читати дуже важко.

     Вшановуючи пам`ять жертв Голодомору в Україні в Ставківській бібліотеці проведно історичний спогад  «Не згасне в серці пам`яті свіча» та оформлена тематична книжкова виставка ,яка висвітлює ті жахливі події, які ми повинні памя`тати і шанувати пам`ять про них.

      Тож будьмо єдиними в боротьбі проти ворога, який знову хоче вкрасти наші землі, вбити наших патріотів, зламати нашу волю до свободи і незалежності.

    Пам’ять про Голодомор – це не тільки наш обов’язок перед минулими поколіннями, але й запорука того, що подібне більше ніколи не повториться.

 

« Україна-країна нескорених»

                                       (до дня Революції Гідності та Свободи)

 Інфомікс

                                                                                                 "Пеленою тримають спогади

                                                                                                  зігріваємось біля вогнища...

                                                                                                  Як давно це було, як давно...

                                                                                                  Кожен крок ми робили в спокої,

                                                                                                  Ми заглибили погляди в простори

                                                                                                  Крізь Майдану майбутнє вікно."

                                                                                                                        (Володимир Тимчук.)

     21 листопада — день, коли ми, українці, згадуємо наших героїв, які стали на захист гідності, свободи та демократичних цінностей під час двох революцій: Помаранчевої 2004 року та Революції Гідності 2013 року. У цій боротьбі країна заплатила високу ціну: життя сотень свідомих громадян, які не побоялися стати проти системи. Герої Небесної Сотні назавжди залишилися символами самопожертви заради свободи та майбутнього.

     11 років тому, 21 листопада 2013 року, на майдан Незалежності у Києві вийшли кілька сотень людей, щоб висловити свій протест проти рішення влади, яке загрожувало Україні втратою незалежності та перекреслювало її європейське майбутнє. Того листопадового вечора ніхто не здогадувався, що в історії не тільки України, а й усього світу починається новий етап і що події, які відбуватимуться наступні 94 дні – перший крок на шляху до драматичних геополітичних змін. Їх тригером стало продовження боротьби українського народу, що велася не за матеріальні блага чи владу, а духовні цінності – Гідність і Свободу. Цінності, про які у Європі не говорили, бо вважали їх очевидними, про які в росії мовчали, бо вважали їх небезпечними.

     Сьогодні, Україна вкотре бореться за свою незалежність вже у повномасштабній війні. Як і тоді, ми, українці, демонструємо надзвичайну силу духу, згуртованість і незламність у відстоюванні свого права жити у вільній, демократичній державі. День Гідності та Свободи нагадує, що боротьба за правду триває, а пам’ять про полеглих надихає кожного з нас продовжувати їхню справу заради нашої спільної Перемоги й світлого майбутнього України. Вистояли на Майдані — переможемо і у війні!

 

 

1000 днів відважності : час незламності, єдності та надії

     24 лютого 2022 року стало днем, який розділив наше життя на «до» та «після», днем, коли мирне життя кожного з нас було зруйновано. Повітряні тривоги, евакуації, втрати, руйнування міст і сіл, розгубленість, нерозуміння того, що на нас чекає далі – реалії, які торкнулися кожного з нас. Але водночас це стало днем, коли вся Україна згуртувалася як ніколи. Від перших днів вторгнення люди об’єдналися у волонтерському русі, підтримуючи армію, рятуючи тих, хто в біді, і допомагаючи один одному. Ці 1000 днів показали, наскільки сильними ми є як нація. Вони стали випробуванням нашої віри у перемогу, випробуванням нашої витримки та людяності. Водночас вони стали часом героїзму – як на фронті, так і в тилу.

     1000 днів війни – це водночас і біль, і гордість за наш народ. Це нагадування про те, що ми боремося не лише за територію, але й за цінності, за майбутнє наших дітей, за право бути вільними.

     Цей час навчив нас цінувати життя, підтримувати один одного і пам’ятати, що ми незламні. Попереду ще багато роботи, але віра в перемогу залишається незмінною.
 
    Дякуємо кожному, хто стоїть на захисті нашої країни – військовим, волонтерам, медикам,  та усім, хто продовжує вірити в Україну.

Пам’ятаємо. Боремося. Перемагаємо.

 

               Бібліохаб для кожного

       Однією з важливих послуг бібліотеки,як Хаб цифрової освіти,є навчання цифровій грамотності наших користувачів та здатності ефективно та безпечно використовувати сучасні цифрові технології.

     Досвід показує ,що цифрова освіта у сільських бібліотеках не має бути поодиноким явищем,а книгозбірня є саме тим простором, куди найзручніше звернутися й отримати відповідні послуги у доступній формі: доступ до інтернету і можливість навчатися користуватися сучасними гаджетами, адже більшість послуг зараз можна отримати онлайн.

   Користувачі Ставківської бібліотеки –філії продовжують відповідні навчання на порталі «Дія.Цифрова освіта.»

 

             «Мова- коріння нації»

                                   (до дня української писемності  і мови)

  Мовні цікавинки

       27 жовтня в Україні відзначається День української писемності та мови. Свято приурочене пам’яті про святого Нестора.Мова - це історія народу, його світогляд. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.У кожному слові, вимовленому рідною мовою живе сила, що об’єднує нас у єдине ціле, зміцнює наші душевні та культурні зв’язки. Ми говоримо українською, щоб бути собою, щоб зберегти і примножити те, що нам доручили предки. Вона є нашою зброєю у боротьбі за свободу і незалежність.

     Традиційно у День української писемності та мови проводиться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Це проєкт, головна мета якого не стільки перевірка грамотності, скільки єднання довкола української мови. Долучитися до написання диктанту може будь-хто.

   Особливо важливим свято стає у дні повномасштабного вторгнення росії в Україну. Продовж багатьох століть мову забороняли та намагались викорінити, а над носіями вчиняли геноцид. Зараз, на жаль, ми спостерігаємо циклічність історії, тому особливо важливо вшановувати мову та не забувати про її історію.

Цікаві факти про мову:

1. Щороку до цієї дати стартує конкурс ім. Петра Яцика, у якому беруть участь знавці української мови з 20 країн світу. Їхня загальна кількість складає приблизно 5 млн. чоловік.

2 Рекордсменом серед переведених творів є «Заповіт» Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1845 року, його перекладали на різні мови 147 разів.

3. До недавнього часу українська мова нараховувала приблизно 276 тисяч слів. Але стрімкий розвиток в останні роки суттєво збільшив цю кількість на декілька сотень.

4. За лексичним запасом найбільш близькими до української мови є: білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%).

5. Українська мова вважається найбагатшою на зменшувальні форми. Навіть у сучасному гімні країни зустрічається слово «воріженьки». Хоча слід зазначити, що у версіях 1862 та 1865 року ще вживалося «вороги».

6. Українська мова офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце у світі за мелодійністю (після італійської) й третє за красою лексики (після французької та перської).

7. Українська мова входить у тридцятку найпоширеніших у світі мов, кількість людей, які розмовляють українською – близько 45 мільйонів.

8. В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.

9. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова “мед” і “страва”. Це була перша згадка українських слів.

10. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру “П”. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера “Ф”.

11. Серед слів найчастіше використовують іменник — «рука», прикметник — «великий», дієслово — «бути» і серед займенників — «він».

12. Найдовше слово в українській мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити: «дихлордифенілтрихлорметилметан» (це хімікат для боротьби зі шкідниками).

13. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово “горизонт” має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.  У «Короткому словнику синонімів української мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» — аж 45!

14. Найстаріший літературний збірник, написаний українською мовою, датується 1571 роком. Баладна пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» була включена у граматику Яна Богослова. Але через смерть автора ця книга не побачила світ. Першим надрукованим «Букварем» вважається підручник Івана Федорова, який зараз знаходиться у бібліотеці Гарварду. 

15. Українську офіційно визнали літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського. Тож Котляревського вважають основоположником нової української мови.

     До уваги користувачів Ставківської бібліотеки-філії презентується книжкова виставка «Мова-коріння нації»,яка допоможе познайомитись з історією встановлення та розвитку нашої мови,народною мудрістю,славетними майстрами рідного слова, з добрими порадниками та помічниками- словниками.

                        Майстер парадоксів - Оскар Вайльд

                                 (170 років від дня народження 1854-1900)

                                                   літературний портрет

       Оскар Вайлд - видатний англійський письменник і критик, глава англійського ес­тетизму, відомий парадаксоліст.
       Народився О. Вайлд (Оскар Фінгал О’Флаєрті Вїлс) 16 жовтня 1854 році у Дубліні (Ірландія). Син видатного ірландського хірурга, удостоєного титулу баронета. Мати Оскара Вайлда була поетесою. Тому атмосфера її літературного салону, в яко­му проминули юні роки майбутнього письменника, спра­вили на нього певний вплив.
       У 1874 році юний Вайлд став студентом Оксфордського університету, куди він потрапив завдяки винятковій еру­диції у сфері античної поезії. Там він познайомився з есте­тикою Д.Рескіна і У.Пейтера. Після закінчення університету (1878) він зробив турне по Америці, читаючи лекції про мистецтво і сучасну англійську літературу. Повернув­ся письменник до Лондона, збагачений новими враження­ми, зустрічами із знаменитими американськими письмен­никами — В.Вітменом, Марком Твеном, Г.Лонгфелло.
Свої художньо-естетичні переконання, свій символ віри Вайлд виразив у книзі “Задуми”. Вона була видана у 1891 році і до неї увійшли трактати, написані раніше: “Істина ма­сок”, “Занепад мистецтва брехні”, “Критик як художник”. У цій книзі — уже сформований естетизм Вайлда, що ґрунтується на парадоксальному утвердженні вищості мистецтва над дійсністю.
Початком творчих пошуків Оскара став вихід поетичної збірки “Вірші” (1881). Ранні його вірші позначені впливом імпресіонізму, в них виражені безпосередні враження.
Першим значним досягненням Вайлда-письменника стала книга “Щасливий Принц та інші казки” (1888), після якої з’явилася друга збірка казок “Гранатова хатина” (1891). Казки Вайлда під­креслено літературні, а деколи навіть сентиментальні, але вони захищають мораль шляхетних і чесних людей. У цьому ж році виходить і збірка оповідань “Злочин лорда Артура Севіля” та роман “Портрет Доріана Грея”. Бажаної слави письменнику вони не принесли. Тільки 1892 — 1895 роки стали для Вайлда роками бурхливого тріумфу. Одна за одною з’являються на сцені його п’єси “Віяло леді Віндермір” (1893), “Жінка, не варта ува­ги”, “Ідеальний чоловік” та “Як важливо бути поважним” (1895), і до письменника приходить і слава, і багатство. Вайлд своїми п’єсами відродив мистецтво англійської комедії, повернувши їй національний колорит. Оскар Вайлд справедливо вважається одним з найяскравіших та найталановитіших письменників другої половини ХІХ століття. Він прожив недовге, але дуже насичене і яскраве життя. Його внесок до скарбниці світової літератури і культури неможливо переоцінити.

      У видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» вийшов роман «Портрет Доріана Ґрея» — це єдиний роман Оскара Вайлда, який побачив світ у 1888 році і навіки уславив ім'я письменника. Він став вершиною проповідуваного Оскаром Вайлдом естетизму і водночас великої мистецької сили заперечення декадентських крайнощів цієї концепції. Це один із найпарадоксальніших романів модернізму. За словами самого письменника, «справжня мораль цього твору полягає в тому, що всяке надуживання, так само, як і самозречення, тягне за собою покару». Моральний злочин призводить до колапсу естетики. Ще один і, можливо, найголовніший урок цього роману полягає в тому, що людина не може надміру загравати ані з мистецтвом, ані з життям.

             Одразу після першої публікації роман «Портрет Доріана Ґрея» приніс авторові багато неслави і страждань: скандал, процес, сyд і дворічне yв'язнeння. Пʼєси Вайлда після увʼязнeння автора зникли зі сцени, з книжок його влаштовано аутодафе, згадувати його імʼя в аристократичних салонах Лондона на довгі літа стало ознакою поганого тону. А по виході з yвʼязнення письменник змушений був піти на добровільне вигнання і оселитись у Франції під вигаданим імʼям, теpпіти скруту матеріальну і ще більшу — духовну, адже друзів у нього майже не зосталося, та ще й здоровʼя почало підупадати. Його дружина була вимушена змінити прізвище на Голланд — під цим прізвищем у подальшому й жили усі його нащадки.

30 листопада 1900 року у паризькому готелі свого давнього друга Оскар Вайлд помер.