«Голодне розп’яття українського народу»

(День пам’яті жертв голодоморів)

хвилина реквієм

                                                                                           ГОЛОДОМОР

Пшеничне колосся, як символ життя,

Зросившись росою, тягнулось до сонця.

А в хаті голодне, змарніле дитя

Чекало матусю свою край віконця.

Не бачило бідне вже декілька діб

Ні крихітки їжі, ні рідної мами.

У полі зернинки збирала на хліб,

З останніх вже сил обіпершись руками.

Вертаючись в хату, звернулась до Бога,

Щоб голод скоріше забула дитинка,

Для неї це стала остання дорога . . .

На землю упала немов соломинка.

Ще декілька днів крізь маленьке вікно

Малі оченята чекали на маму,

Та сталося горе і в хаті давно

Лише вітерець відкриває ту браму.

Десятки років промайнуло з тих пір,

За п’ять колосків влада вбила мільйони.

Тридцяті роки нагадає папір

І в храмах країни ті пам’ятні дзвони.

Мовчанням в хвилину усіх пом’яніть,

Хто з смертю зустрівся в пшеничному полі.

У вікнах своїх ви свічу запаліть

За тих, що вмирали голодні і кволі . . .

Павло Мельник

   Сьогодні ми зупиняємося, щоб пригадати одну з найважчих сторінок нашої історії – День пам’яті жертв Голодоморів. 22 листопада ми схиляємо голови перед мільйонами українців, чиї життя були жорстоко обірвані голодом 1932–1933 років, а також перед тими, хто постраждав під час масових голодів 1921–1922 та 1946–1947 років. Кожна втрачена душа, кожна зламана доля – це біль, який не можна забути, бо пам’ять про це формує нашу націю і нашу совість.

    Ми згадуємо не лише численні трагедії минулого, а й усвідомлюємо, що історія має страшну здатність повторюватися. Сьогодні, в умовах війни, яку розв’язала росія проти нашої країни, ми знову стоїмо перед геноцидом, який намагається знищити нашу землю, наших людей, нашу культуру. І саме тому пам’ять про Голодомор не є лише історичним фактом – це нагадування про те, що мовчання та байдужість можуть стати спільниками злочину проти людства.

  Користувачі Ставківської бібліотеки-філії мають змогу ознайомитися з літературою про ті скорботні часи та переглянути список жертв Голодомору  1932-1933 років.

   Сьогодні ми запалюємо свічку, і вона світить не лише пам’яттю про минуле, а й вірою у майбутнє. Світло цієї свічки – це світло нашої єдності і нашої боротьби. Пам’ятаючи минуле, ми робимо кроки до того, щоб ніколи більше ні голод, ні війна, ні геноцид не стали нашою долею.

    Нехай ця пам’ять живе в серцях кожного з нас. Бо поки ми пам’ятаємо, ми непереможні!