"КОЛИ ХРЕСТИЛИ РУСЬ"

  День хрещення Київської Русі-України – державна пам’ятна дата, що відзначається щорічно 28 липня – у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира, відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі–України». Тоді глава держави підкреслив значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства.

Хрещення Русі відбулося в 988 році. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для цього необхідна була зміна світогляду, оскільки язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.

Згідно з «Повістю минулих літ», ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, послані Папою, кликали в свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.

Насправді ж, як підкреслюють більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. 

З прийняттям християнства значно розширилися економічні та культурні зв’язки Київської Русі з багатьма європейськими країнами і, в першу чергу, з Візантією, що позитивно позначилося на торгових і на культурних відносинах.

Варто зазначити, що прихід християнства в Київську Русь пов’язаний з княгинею Ольгою, яка була бабусею Володимира. У 954 році княгиня здійснила паломництво до Константинополя, де в 955 році прийняла святе хрещення, отримавши церковне ім’я Олена, а хрещеним батьком став імператор Костянтин. Ольгу вважають покровителькою православної віри. Завдяки її діяльності на Русі почали будувати храми, встановлювати хрести і знищувати язичницьку символіку. Натомість князь Володимир хрестився в Херсонесі в 988 році. Обряд провів єпископ Корсунський. Перед тим як покинути Херсонес, князь поставив у місті церкву в честь святого Василя, ім’я якого він отримав при хрещенні.

Після повернення до Києва князь охрестив своїх синів і підданих, а також розігнав своїх язичницьких дружин. Масове хрещення населення сталося біля берегів Почайни (колишня права притока Дніпра).

Перше широке народне святкування Дня Хрещення Русі відбулося у 1888 році. Ініціатива святкування 900-річчя Хрещення належала київським православним городянам, які звернулися з цією ідеєю до митрополита Київського і Галицького Платона.

 

    Коротке життя довжиною у вічність

(літературний подіум)

21 липня  115-років  з дня народження талановитої української поетеси і патріотки Олени Теліги, чия зірка погасла на кривавому небі війни усього в тридцять чотири роки. Свій останній притулок вона знайшла в Бабиному Яру, залишивши по собі декілька збірок поезій і великий слід в українській історії

 Олена Теліга народилася в Підмосков’ї в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині. У спогадах згадувалося, що народилася вона в Ільїнському, але метрика була втрачена, тому в якому саме населеному пункті з такою назвою це сталося досі не з’ясовано.

Мати Олени була дочкою православного священика, батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий інженер-гідротехнік.

Коли дівчинці було п’ять років, родина переїхала до Петербурга, тож до 12 років майбутня поетка виростала практично в російськомовному середовищі.

У 1918 році родина Шовгеневих повернулась до Києва. Олена навчається в Жіночій гімназії Дучинської, де поряд з російською, німецькою та французькою починає вчити українську мову.

Зі згортанням приватної освіти після приходу більшовиків Олена потрапляє до звичайної трудової школи. Але навчання довелося перервати – в липні 1922 року Олені з мамою вдається виїхати з України і оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час її батько вже був ректором Української господарської академії.

Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона з особливим запалом продовжує вивчати українську мову, беручи уроки в бандуриста з Кубані Михайла Теліги. Який потім стане її чоловіком і разом з нею піде на розстріл.

Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця. І – як українки.

Восени 1929 року Олена з Михайлом переїжджають до Варшави. Родина бідує: Олена пише вірші й публіцистику, доводилося працювати і з музичними номерами у нiчних кабаре та манекенницею. Пізніше вдалося влаштуватися вчителькою початкових класiв.

У грудні 1939 року у Кракові вона знайомиться з археологом і поетом Ольжичем, сином Олександра Олеся, і вступає в Організацію українських націоналістів, працює в культурній референтурі, готує тексти листівок і відозв, які відправляли в Україну.

Коли Друга світова добралася і до Києва, Олена Теліга разом із Уласом Самчуком вирушає до України.

У жовтні 1941 року Олена Теліга опиняється в Києві, де вже розгорнув роботу Олег Ольжич. Він намагався налагодити діяльність мельниківської Української національної ради. Олена Теліга ж гуртувала навколо себе літераторів, які перебували в місті. Вона очолила Спілку українських письменників, очолила редколегію літературного додатку під назвою «Літаври» до газети «Українське слово», яка з Житомира переїхала до Києва.

Утім, такий стан речей не влаштовував німецьку окупаційну адміністрацію. 12 грудня німці арештували редакцію «Українського слова», а «Літаври» заборонили. Світ побачили лише 4 номери літературного додатку.

Олена Теліга ще залишалася на свободі, хоча було зрозуміло, що наступна хвиля арештів не за горами.

На умовляння друзів виїхати з Києва Теліга відповіла, що вона більше не залишить місто. Її попереджали про можливий арешт у Спілці письменників. Але 9 лютого 1942 року вона пішла на Трьохсвятительську, бо на неї чекали там люди і вона відповідала за них. Разом з нею пішов і Михайло Теліга. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

У київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

21 лютого 1942 року українську письменницю-патріотку разом з чоловіком німці розстріляли в Бабиному Яру. Разом з ними загинули головний редактор «Українського слова» Іван Рогач та поет Іван Ірлявський.

Цікаво, що за життя Олена Теліга так і не спромоглася видати власну збірку. Рукописи віршів поетки німці знищили після її смерті. Збереглися лише деякі копії, які учасники підпілля переслали на еміграцію. Там у 1946 році побачила світ перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі».