Козацька слава в серцях у нас

( до дня українського козацтва )

віртуальна історична година

 

  14 жовтня – значуща дата, яка щорічно переповнює гордістю та хвилюваннями серця мільйонів українців. В цей день громадяни нашої держави святкують День захисника України – свято звитяги українського лицарства, а також день пам’яті та пошани усіх, хто впродовж століть боровся за державний суверенітет України.

14 жовтня українці відзначають ще три великих свята: День святої Покрови Пречистої Богородиці, річницю створення Української повстанської армії (УПА), День Українського козацтва.

  І нині Пресвята Богородиця оберігає українських захисників, чоловіків та жінок, які, так само, як наші пращури, стоять на захисті рідної землі. Найщиріші вітання ветеранам, учасникам бойових дій, військовослужбовцям, усім воїнам, які  надійно стоять на захисті суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості держави, миру та спокою нашого народу, та вшанувати всіх, хто носить високе звання Захисника України.

До Дня захисника України та Дня Українського козацтва у бібліотеці  була організована віртуальна історична година під назвою «Козацька слава в серцях у нас». Тому сьогодні ми складаємо глибоку шану всім, хто боронив та боронить честь рідної землі, свободу і незалежність Батьківщини, мужньо стоїть на захисті нашої держави.   Ми вклоняємося подвигу тих, хто віддав своє життя в ім’я свободи України, мужньо захищаючи рідну землю, та всім, хто несе військову службу в зоні бойових дій, їхній відданості українському народові, незламній силі волі та героїзму.

Нехай щира любов до України, народна повага і підтримка надають всім захисникам нашої держави сил у благородній справі служіння Батьківщині, встановлення миру та спокою на рідній землі.

 

 

«Конституція Пилипа Орлика, яка випередила свій час»

(до 350 років від дня народження Пилипа Орлика, українського гетьмана)

21 жовтня 1672 року народився Пилип Степанович Орлик – політичний і державний діяч, публіцист, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні.

Навчався у Києво-Могилянській академії, де його вчителем був професор філософії Стефан Яворський. Саме за його рекомендацією молодий Орлик став секретарем канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин.

Києво-Могилянську академію Пилип Орлик закінчив у 1694 році. Навчався відмінно, проявив поетичний талант та талант ораторства, цікавився філософією й літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами.

З 1702 (за іншими джерелами — з 1706) року був Генеральним писарем та довіреною особою Івана Мазепи. 1708 року взяв участь у виступі Гетьмана Івана Мазепи проти Петра  I.

Після Полтавської битви емігрував до Османської імперії.

5 квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, його обрали гетьманом.

Коли Пилипа Орлика обирали гетьманом, стався цей надзвичайно важливий політичний акт, який не втратив ваги й у наші дні. На козацькій раді між новообраним гетьманом, козацькою старшиною і козаками, які не захотіли служити Московії, було укладено угоду «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького». Цей козацький суспільний договір відомий нині як Конституція Пилипа Орлика. Документ складався з чотирьох частин: вступу-преамбули, 16 статей, присяги гетьмана і хартії-підтвердження Карлом ХІІ гетьманства Орлика і свого протекторату.

Конституція вперше запропонувала розподіл влади на окремі гілки. Законодавча влада – Генеральна Рада, до якої мали входити генеральна та полкова старшина, представники козацьких полків (генеральні радники) і Запорозької Січі. Генеральна Рада мала скликатися тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову. Впродовж часу «між сесіями» повноваження Генеральної Ради виконували гетьман і Рада генеральної старшини – вища виконавча влада. Тобто Україна фактично ставала гетьмансько-парламентською республікою. Суд за Конституцією мав бути незалежний. Уперше Орлик застосовує поняття «вільний народ», тобто населення конкретної території, яке має самоврядні права.

Чим важливий цей документ?

По-перше, тим, що це була саме Конституція всієї України, а не лише Запорозького Війська, про що свідчить чимало статей, у яких окреслено засади непідлеглості Української держави Московії та Речі Посполитої.

По-друге, визначено кордони, що відповідали кордонам часів Богдана Хмельницького.

Документ проголошував причини переходу Війська Запорозького під протекторат Шведського королівства. Його було скріплено присягою Пилипа Орлика, його підписом і державною печаткою Війська Запорозького. Згодом його затвердив
«протектор України» — король Швеції Карл ХІІ.

Рукописи скороченого варіанта (16 статей договору) і преамбули основного варіанта латиною зберігаються у Національному архіві Швеції. Загорнутий у сувій документ знайшли у глиняному горщику. Існує думка, що його переписав син Пилипа Орлика Григорій для вручення дипломатам європейських держав, але через певні обставини документ змушені були закопати.

Оригінальний рукопис договору, написаний старокнижною українською мовою, а також його пізніша копія (приблизно кінець ХVІІІ — початок ХІХ століття) зберігаються у Російському державному архіві давніх актів у Москві. В Україні є копії обох цих документів. Помер гетьман у м. Яссах (Румунія), 24 травня 1672 року.

 

 Володимир Яворівський – людина, борець, письменник

      11 жовтня виповнюється 80 років від дня народження Володимира Олександровича  Яворівського - українського письменника, публіциста, громадсько-політичного діяча. 

    Народився 11.10.1942 у селі Теклівка Вінницької області. Закінчив Одеський університет (1964). Працював на радіо й телебаченні, у пресі, зокрема, в редакціях газети "Запорізька правда",  "Літературна Україна" та в журналі "Вітчизна". Один з організаторів Народного Руху України, очолив його оргкомітет. Народний депутат України (з 1990 до 2007).

     Літературну діяльність розпочав у 1968 році збіркою повістей і новел «А яблука падають…». За повість «Вічні Кортеліси» (1984) отримав Державну премію України ім. Тараса Шевченка. Найвизначнішими творами В. Яворівського критики вважають романи про будівництво та драматичні події весни 1986 року на Чорнобильській АЕС: «Ланцюгова реакція» (1977), «Оглянься з осені» (1979), «Марія з полином у кінці століття» (1988), а також біографічний роман про Катерину Білокур «Автопортрет з уяви» (1982).

     З нагоди ювілею письменника в бібліотеці  організовано перегляд літератури «Володимир Яворівський - людина, борець, письменник» .