Цифрові навички для активного життя

     Сьогодні важко уявити життя без Інтернету, електронної пошти, смартфона чи послуг онлайн. І вміння орієнтуватись   в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного суспільства є необхідним.

       Сучасні бібліотеки - це не лише книги, але й хаби цифрової освіти, простори для навчання ,спілкування дозвілля дітей та дорослих.

     Все більше людей старшого віку зацікавлені можливістю скористатися високошвидкісним інтернетом. Оцінивши переваги користування новітніми технологіями,вони застосовують смартфон не тільки як засіб для зв’язку  чи розважальний девайс, за допомогою якого можна поспілкуватися, переглянути погоду чи прочитати гороскоп.

    Цифрова грамотність дає змогу швидко й ефективно знаходити, оцінювати та використовувати інформацію з різних джерел в інтернеті. Але разом з численними перевагами мережа приховує й чимало небезпеки.

    В бібліотеці, в хабі цифрової освіти ,продовжуються навчання на освітній платформі "Дія". Користувачі бібліотеки переглянули серіал «Базові знання з кібергігієни» та пройшовши фінальне тестування, отримали сертифікати грамотності.

  

 

 

 

 

 

« БЕРЕЗНЕВЕ СОНЦЕ ЛІНИ КОСТЕНКО »

(95 років із дня народження Л.В.Костенко, поетеси, громадського діяча)

                                                                                                   # тижень поезії 2025

...Нема нам щастя — мусить бути чудо.

Ще ми постанем зі своїх руїн .

Мене не можуть люди не почути —

душа в мені розгойдана як дзвін!

Скликаю вас. Над цим не владен ворог.

Почуйте слово з-під мого пера!

Простіть мені, що знову б'ю на сполох.

На Благовіст ще, люди, не пора.

 Ліна Костенко, "Берестечко"

      19 березня виповнюється 95 років Ліні Костенко– одна з найвидатніших поетес сучасної України, справжній символ незламності духу та сили слова. Її творчість, наповнена глибокою філософією, патріотизмом і тонкою лірикою. Її називають Королевою, Легендою, Живою іконою сучасної української поезії, залізна жінка.

      Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищів на Київщині в сім’ї вчителів. Змалку захоплювалася літературою та писала вірші. Після закінчення школи вступила до Київського педагогічного інституту.

 

     У 1950–1960-х роках Ліна Костенко була однією з найяскравіших постатей в українській літературі. Як учасниця руху шістдесятників, вона відкрито підтримувала національну інтелігенцію та критикувала радянську владу. Через це її творчість була під забороною, а багато її поезій не допускали до друку. Попри це, Ліна Костенко не зрадила своїх переконань і писала "в шухляду". Її твори публікувалися за кордоном у Польщі та Чехословаччині, а в Україні розповсюджувалися через самвидав.
        У 1973 році через активну громадську діяльність потрапила до так званих "чорних списків" режиму. Проте після зміни влади у 1977 році вийшла друком її збірка «Над берегами вічної ріки», а у 1987 році за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» вона була нагороджена Шевченківською премією.
       У 1990-х Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України та відійшла від громадського життя. Лише під час Помаранчевої революції вона знову взяла активну участь у суспільному житті, підтримавши демократичні зміни в країні.
Ліна Костенко – авторка понад 20 поетичних збірок. Для дітей вона написала чарівну поетичну збірку «Бузиновий цар».
        У 2010 році у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшов її перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», який став бестселером і розійшовся рекордними тиражами. У 2012 році в тому ж видавництві вийшла збірка вибраних віршів «Триста поезій», що стало найповнішим зібранням її творів за часів незалежної України.

        Поезія Ліни Костенко перекладена багатьма мовами світу, зокрема англійською, польською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою.
Була визнана та нагороджена Шевченківській премією (1987),  премією Антоновича (1989), орденом Почесного легіону (2022, Франція)

       Ліна Василівна - не публічна людина. Попри шалену популярність, вона ніколи не прагнула оточити себе шанувальниками, не цікавилася рейтингами, не виходила на трибуни, не шукала політичної ніші, цуралася оплесків та нагород..

       Сьогодні Ліна Костенко живе й працює у Києві, залишається моральним авторитетом для багатьох поколінь українців. Її вірші – це не лише література, а справжній голос народу, що не втрачає сили крізь роки.

       З нагоди ювілею ,у Ставківській  бібліотеці -філії було організовано літературно-поетичну дегустацію «Березневе сонце Ліни Костенко».

      Запрошуємо всіх любителів поезії в бібліотеку,щоб отримати масу задоволення від поетичних творів  неперевершеної Ліни Костенко.

 

«Не забуде Україна Шеченкове слово»

(до 211 річниці від дня народження Т.Г.Шевченка ,мислителя,поета,художника)

     9 березня 1814 року народився Тарас Шевченко – поет, художник, пророк нації. Його слово будило дух свободи, надихало покоління борців за незалежність. «Борітеся – поборете!» – ці рядки залишаються актуальними і сьогодні.

     Шевченко не просто класик, а живий голос української душі. Його поезія – це код нашої незламності. Шевченко для України — не просто народний поет і геніальний митець, а національний пророк, заступник усіх знедолених, провидець — і в цьому немає перебільшення.

    Тарас Шевченко залишив нам неоціненні духовні надбання – твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до України, кликав сильних на подвиги, уселяв у слабких надію й віру.  У своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. В історичному розвитку України Шевченко – явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві, культурі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту – під наглядом жандармів.

      Т.Г. Шевченко – завжди сучасний, актуальний, щоразу звертаючись до його слів, нові покоління знаходять у них потрібне, цікаве, злободенне.

     Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І.Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим».

      До роковин Шевченка Т.Г. пропоную до перегляду виставку – вшанування  «Не забуде Україна Шеченкове слово»

   Ця підбірка літератури  стане в нагоді всім тим, хто шанує, знає й по-справжньому пропагує творчість геніального українського поета.У його поезії і прозі кожен читач знайде для себе щось своє.

    Тож нехай святе поетове слово об’єднає всіх українців, незалежно від їх поглядів і переконань, задля щасливого мирного майбутнього України!

   

 

«Світлана Талан- золотий письменник сучасності»

(до 65 років із дня народження С.Талан поетеси ,письменниці)

«Життя така непередбачувана річ. Іноді таке з нами може утнути…Утім, час розставляє все по своїх місцях і відкривається істина.»

Світлана Талан

    Світлана Олегівна Талан народилася 7 березня 1960 року в селі Слоут Глухівського району на Сумщині, у родині сільських вчителів. У 1975 році закінчила восьмирічну школу в селі Перемога Глухівського району, продовжила навчання у Баницькій середній школі. Під час навчання у дев’ятому класі надіслала свій перший нарис на конкурс до районної газети, де посіла перше місце. Відтоді почала працювати позаштатним кореспондентом районної газети. У 1983 році закінчила Глухівський педагогічний інститут. Згодом працювала вихователем у дитсадку, пізніше — учителем початкових класів. У 1989 році перебралася жити до східної України й відтоді живе у Сєвєродонецьку Луганської області. Веде блог «Інформаційний супротив Світлани Талан».

    Світлана Талан — одна з найпопулярніших українських письменниць сьогодення, членкиня Національної спілки письменників України, авторка багатьох творів, відомих в Україні та за її межами.

        Свої романи Світлана Талан пише у жанрі «реальні історії», які їй підказує саме життя. Усі твори на гостросоціальну тематику, незмінним залишається одне: головна героїня її книжок – жінка-українка, сильна духом, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою кохання: до чоловіка, до дітей, до батьківщини.

        Запрошую в   бібліотеку ознайомитись з книгами письменниці - ювілярки та поринути у світ історій, які дарують радість, легкість і життєву мудрість.

 

 

« Він мав талант людяності  і вроджений і вистражданий…»

 (45 років пам'яті Г.М.Тютюнника (1931-1980) – український письменник-прозаїк, видатний новеліст, перекладач, педагог.)

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в c. Шилівка на Полтавщині у селянській родині.

Доля приготувала йому багато випробувань та страждань з раннього дитинства.

У автобіографії письменник згадував: «У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду… тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміятися і балакати перестав...».

У листопаді 1937 року батька Тютюнника заарештували як «ворога народу». (Через 20 років він був реабілітований посмертно). Хлопчика забрала до себе у містечко Щотове Луганської області й виховувала як сина родина батькового брата – Филимона Тютюнника.

1938 року хлопець став першокласником. Коли почалася війна і дядько пішов на фронт, його дружина з дітьми почали голодувати (у родині Ф. Тютюнника було своїх троє дітей). 1942 року, щоб полегшити стан сім’ї, Григір вирішив повернутися до матері на Полтавщину. Письменник згадував: «Йшов пішки – (війна кругом), маючи за спиною 11 років, три класи освіти і порожню торбину, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду – земляки дали на дорогу. Ішов рівно два тижні...» Хату, у якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба, і він з матір’ю вимушений був поневірятися в чужих людей.

1946 року, після закінчення п'ятого класу, Григір пішов у Зіньківське ремісниче училище № 7, бо там давали учням якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Завдяки цьому він з мамою вижив у голодному сорок сьомому році. Після закінчення училища юнак був направлений на Харківський завод імені Малишева слюсарем 5-го розряду, але коли захворів на туберкульоз, повернувся у рідне село. За те, що він не відпрацював за направленням належних трьох років, відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся на Донбас, де працював у колгоспі, на будівництві Миронівської теплової електростанції, відбудові шахт.

У листопаді 1951 року Тютюнник був призваний до армії, служив 4 роки на Далекому Сході (Владивосток) радистом у морфлоті. Там взявся за самоосвіту так, що по демобілізації пішов після «законних» п'яти класів спочатку у восьмий, потім у десятий клас вечірньої школи. Після демобілізації закінчив вечірню школу і працював токарем у Щотівському вагонному депо (Донецька залізниця).

З 1957 по 1962 рік навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті . Отримавши диплом про вищу освіту, учителював у вечірній школі на шахті № 10 під Комунарськом (зараз м. Алчевськ, Луганська область) .

1963 року сім'я переїхала до Києва, і Тютюнник почав працювати спочатку у редакції газети «Літературна Україна», а згодом, у 70-і роки, – у видавництві «Веселка». У 1966 році Григора Тютюнника прийняли до Спілки письменників України. 

Помер 48-річним 6 березня 1980 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.