Країна дитячих мрій

Щороку 1 червня ми відзначаємо свято маленьких громадян нашої країни – Міжнародний день захисту дітей. Водночас це й свято тих, хто завжди поруч з дітьми, хто піклується про них і допомагає твердо стати на ноги.

Рішення про відзначення Міжнародного дня захисту дітей 1 червня прийняла Міжнародна демократична федерація жінок у листопаді 1949 року, і вже 1950 року був відзначений перший Міжнародний день захисту дітей. В Україні цей день відзначається із 1998 року. І з 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини. Кожна дитина має повне право бути захищеною, має право на повноцінне дозвілля й відпочинок, щоб  розвиватися й навчатися для кращого майбутнього. І сьогодні – це не лише веселе свято для самих дітей, а й нагадування суспільству про необхідність захищати права малечі, прагнути, щоб усі діти росли щасливими і в майбутньому стали хорошими батьками і громадянами своєї країни.

 

  Дитина, яка любить і вміє читати - щаслива людина, бо довкола неї завжди багато-багато розумних, добрих і вірних друзів. Друзі - це книги, які можуть чимало: допомагають у навчанні і самовихованні, збагачують знаннями, зміцнюють волю, пробуджують мрії. Таких "друзів " є багато у фонді нашої бібліотеки, з якими можна познайомитися на виставці панорамі  " Країна дитячих мрій".

 "Василь Стефаник:сила справжнього таланту"

(до 150 років від дня народження В. Стефаника)

Літературний онлайн калейдоскоп

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. у с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина.

У 1883 році Василь вступив до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу брав участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).

Після 7 років навчання був змушений залишити навчальний заклад в Коломиї (у зв’язку із звинуваченням у нелегальній громадсько-культурній діяльності) і вступити до Дрогобицької гімназії. Але й там брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Іваном Франком, з яким потім підтримував дружні зв’язки.

Після закінчення гімназії (1892 р.) Стефаник вступив на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною «вийшло діло без пуття». Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова.

У 1897 році вперше побачили світ новели письменника, опубліковані у чернівецькому двотижневику «Праця». Через два роки у Чернівцях вийшла перша збірка новел «Синя книжечка», згодом – збірки «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905), «Земля» (1926). Особливо хвилювала В. Стефаника доля дітей. Про них він створив низку новел: «Новина», «Кленові листки», «Катруся» та інші.

У 1903 році Василь Семенович у складі делегації Галичини побував у Полтаві на відкритті пам’ятника І. Котляревському, де зустрівся з Лесею Українкою, М. Коцюбинським, М. Лисенком, Г. Хоткевичем та іншими діячами української культури. Тоді ж відвідав могилу Т. Шевченка в Каневі.

1904 рік приніс зміни в особисте життя – одруження з дочкою священика Ольгою Гаморак. Молода сім’я оселилась у с. Стецева поблизу рідного Русова.

У 1908 році селяни Покуття обрали добре знаного на той час письменника депутатом до австро-угорського парламенту і він десять років відстоював їхні інтереси в урядових і судових установах.

У 1910 році з дружиною та трьома синами повернувся до рідного Русова. Важким для письменника став 1914 рік: почалася Перша світова війна, у лютому померла дружина, залишивши його з трьома малолітніми дітьми. Попри це громадську активність В. Стефаник не припинив. Зокрема, брав активну участь у відзначенні 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка.

У березні 1915 року за фальшивим доносом В. Стефаника було заарештовано, проте завдяки клопотанням Марка Черемшини невдовзі звільнено. Якийсь час він жив у Відні, де знову, після п’ятнадцятирічної перерви, повернувся до літературної праці. Написав новелу «Марія», яку присвятив пам’яті Івана Франка.

Письменник уважно стежив за тодішніми подіями в Україні, покладав великі сподівання на розбудову української державності. Саме він очолив урядову делегацію ЗУНР, яка приїжджала у січні 1919 року до Києва у зв’язку з проголошенням Акту Злуки обох частин України в єдину соборну державу. Після громадянської війни і поразки визвольних змагань болісно переживав крах своїх сподівань.

У 1933 році на знак протесту проти штучного голодомору Василь Стефаник відмовився від державної пенсії. Дізнавшись про цю ситуацію, митрополит Андрій Шептицький призначив письменникові пенсію від Української греко-католицької церкви. Стефаник попросив касира видати призначену суму дрібними монетами. З великою торбиною мідяків письменник вийшов на майдан і роздав милостиню жебракам з проханням помолитися за убієнних голодом українців.

Останні роки життя Василь Стефаник тяжко хворів, переніс частковий параліч, запалення легенів. Смерть обірвала його життя 7 грудня 1936 року. Похований на пагорбі недалеко від рідного дому у селі Русів.

"Цвіт маку-цвіт пам'яті"

(до Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)

8-9 травня, в Україні відзначають Дні пам’яті та примирення, присвячені пам'яті жертв    Другої світової війни.

День пам’яті і примирення – це день, коли всі ми маємо шанс вислухати і зрозуміти один одного, забути образи чи нав’язані стереотипи, осягнути, що усі ми є українцями – єдиною нацією, незважаючи на мову, якою говоримо, віру, якої дотримуємося та  місця народження.

День Перемоги – особливе свято. Воно не схоже на інші свята. В цьому дні вміщається історія людського болю та страждань, історія людського подвигу та боротьби… Тому воно сумне і радісне водночас.

Слід зазначити, що Україна, не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу, зазнала найбільших втрат за роки тієї війни. За різними оцінками, в Україні загинули від 8 млн до 10 млн людей, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 млн було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 млн втратили притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тис. сіл.

Така біда прийшла і в села нині Ставківського старостинського округу з початком Другої світової  війни. На фронт було мобілізовано майже всіх боєздатних чоловіків. За період німецької окупації, яка тривала з жовтня 1941 вересень 1943 року, села зазнали багатьох утрат. Залишилися незруйнованими та неспаленими біля десятка садиб у всіх селах. На примусові роботи до Німеччини було вивезено близько 100 молодих людей. 236 односельців не повернулося до рідної домівки з фронту, на їхню честь у селі Ставковому споруджена стела. Майже кожна сім‘я втратила рідних людей.

Незважаючи на жорстокі переслідування фашистів, люди ставали в лави борців за звільнення рідного краю. Звільнила села 52-а армія Воронезького фронту 19 вересня 1943 року.

Ці дні встановлені задля «вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих».

Офіційним символом святкування Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні вже кілька років поспіль є квітка червоного маку - загальноприйнятий у світі символ відзначення пам'ятних днів.