" Чорнобиль-скорбота пам`яті  людської"                  

                              Чорнобильський вітер по душах мете,

                      Чорнобильський пил на роки опадає.

                      Годинник життя безупинно іде,

                      Лиш пам’ять, лиш пам’ять про все пам’ятає.

                                                                                     О. Матушек

 

26 квітня 1986 року — о 1 год 23 хв за Київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства — вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС і сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.

Сувора і трагічна реальність, яка настала після вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС, призвела до іншого сприйняття світу – Чорнобиль став чорною міткою на століття, а може і тисячоліття.

В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Чорнобиль– не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох наших земляків. Ризикуючи життям та здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу і подальшого розповсюдження радіації. Тому сьогодні складаємо шану мужнім людям, які у трагічний час Чорнобильської катастрофи приборкували ядерну стихію, захищаючи українську землю та увесь світ від смертельної небезпеки.

Ставківська бібліотека спільно з  сільським клубом, провели годину пам`яті "Чорнобиль-скорбота пам`яті людської ".В Ставківському  сільському клубі відбулася зустріч з односельцями - ліквідаторами Чорнобильської катастрофи, де сільський староста Володимир Васильович Баран виразив слова вдячності за відданість і мужність, а діти подарували квіти. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам`ять загиблих ліквідаторів Чорнобильської катастрофи.

На завершення заходу відбулася презентація книжкової виставки інсталяції " Чорнобильська трагедія- біль України."

  

  

 Новинки книг вас приємно здивують

Неабияке задоволення приносять нові книги коли надходять у бібліотеку. Кожна нова книга - це завжди подія та цікаве знайомство.

Фонд Ставківської бібліотеки-філії поповнився на 33 примірники книг з художньої літератури. Кожний читач знайде для себе, що почитати у вільну годину. 

Тож запрошую всіх любителів книги завітати до бібліотеки і познайомитися з новими цікавими надходженнями.

                           ВЕЛИКОДНЯ    ПИСАНОЧКА           

                                      Українська писанка – як дитяча пісенька,

                                      Як бабусина казка, як матусина ласка.

                                      Сяду собі скраєчку і розмалюю яєчко.

                                      Хрестик, зоря, віконце – і стало воно мов сонце

Українські писанки – обов’язковий атрибут Великодня, який цьогоріч відзначають 16 квітня.

Це чудовий подарунок для рідних, оберіг, символ життя і пробудження, а процес розпису – ще одна нагода наблизитись до традицій.

Звичай розпису яєць зародився із традиції вшанування яйця, як символу народження Всесвіту. У різних народів існували обряди, пов’язані з яйцями. 

Точна дата появи писанкарства невідома. Найдавніша знайдена писанка в Україні датується Х століттям, але яйця розписували ще у дохристиянські часи. 

Про це свідчать символи, якими їх досі прикрашають – свастики, шестикутні зірки, місяці, півмісяці, п’ятикутні зірки і хрести, які на той час не були пов’язані з християнством.

У Києві археологи знаходили писанку з кераміки часів Київської Русі, прикрашену орнаментом, який нагадує павутиння, а на Рівненщині – глиняну писанку, виготовлену 950 років тому. 

Традиційно писанкарством займалися лише жінки. Жителі сіл вірили у надзвичайні здібності писанок.

За одною з легенд, найперше яйце мало всередині не жовток із білком, а зародок цілого світу. Здавна вони були символом весняного відродження природи, зародження життя. З тієї хвилини, коли на яйце наносили орнамент, воно переставало бути простим яйцем, а ставало предметом магічного обряду, своєрідним оберегом. Наші предки вірили у чарівну силу писанки і крашанки. Їх клали на вікні, щоб не було пожежі в хаті; у воду при першому купанні дитини, щоб дитя здоровим росло; закопували у землю перед посівом і коли знаходили під час обжинків, то було доброю прикметою.

Писанкарство було необхідним атрибутом весняних свят, а також люди вірили, що через яйця жінки могли "замовляти" та керувати силами природи.

Писанки символізували пробудження природних сил, які брали участь у новому життєвому циклі року.

                       

"Майбутне  планети  у наших руках "

Подякою від КЗ "Зіньківська публічна бібліотека ім.В.Г.Короленка"виконавчого комітету Зіньківської міської ради нагороджено Сивологу Кирила - користувача Ставківської бібліотеки-філії ,за активну участь у першому турі II Всеукраїнського екологічного конкурсу дитячого малюнку "МАЙБУТНЕ ПЛАНЕТИ У НАШИХ РУКАХ" (за тематичним напрямком "Наше майбутнє - чисте  й доглянуте довкілля"). 

Зодчий душі людської

 

Літературний  експрес 

Цього року  уся країна відзначає 105-річчя Великого українця, світоча української нації, пейзажиста, лірика, письменника і публіциста, критика, громадського та державного діяча Олеся Гончара

Його твори відомі далеко за межами України, їх перекладено більш ніж 40 мовами світу, багато разів вони перевидавалися, мають широке коло шанувальників. Пропонуємо 10 маловідомих фактів  з біографії відомого письменника.

1. Любив творити зранку

Олесь Гончар зазвичай твори писав зранку – приблизно з 10 до 14 години. Замикав на ключ двері кабінету, відключав телефон, а коли хто письменника в цей час шукав, то домочадці відповідали, що його немає вдома. Письменник був не з тих, хто пише романи щорік, після написаних за три роки «Прапороносців», він створив за майже 30 років вісім романів. Постійно удосконалював свої тексти, правив навіть надрукований твір. Відтак, друге видання, третє – всюди є відмінності, порівняно з початковим журнальним варіантом.

2. «Собор»: 20 років заборони

Роман «Собор» був опублікований у 1968 p. тричі – у журналі «Вітчизна» та у видавництвах «Дніпро» і «Радянський письменник». Книжку швидко розкупили та прочитали мільйони читачів, які високо оцінили цей твір і прагнення його позитивних героїв захистити і зберегти як побудований ще в добу козаччини собор на Придніпров’ї, так і «собори людських душ».

3. Нобелівські епізоди

16 лютого 1968 р. О. Гончар написав у своєму щоденнику, що  серед письменників поширили чутку, ніби Папа Римський висунув його роман «Собор» на Нобелівську премію. Це стало початком радянської критики цього твору.

У 1989 р. представники української діаспори номінували «Собор» на Нобелівську премію 1990 року. Та, на жаль, фортуна й цього разу не всміхнулася О. Гончару.

Через два роки роман «Собор» знову подали на Нобелівську премію. Продовжитися нобелівським перегонам Олеся Гончара вже не судилося. Влітку 1995-го він пішов із життя, а, згідно зі статутом, Нобелівські премії присуджують тільки живим.

4. Відмовився писати неправду

Олесь Гончар заслужив у суспільстві славу людини моральної й совісної. Свого часу компартійна система планувала за допомогою його творчості розправитися зі своїми ідеологічними противниками. Письменнику запропонували написати роман про Українську Повстанську армію  Олесь Гончар відмовився: «Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду — не хочу!»

5. Захищав письменників

У 1965 р. Олесь Гончар спробував заступитися за шістдесятників під час перших репресій проти них.

Він захищав Івана Дзюбу, Ліну Костенко, Івана Чендея, Григора Тютюнника та інших літераторів, що виступали проти тоталітарної системи. «Гончар захищав нас як міг. І не заглядав у рота нікому — ні Брежнєву, ні Щербицькому. Говорив що думав»,  –  писав поет Борис Олійник:

6. Під наглядом і цензурою

Олесь Гончар жив під постійним наглядом спецслужб і не раз чекав арешту. Страждав від радянської цензури.

Перший сильний удар з боку цензури і радянської критики чекав письменника ще після публікації його твору «Модри Камінь», новела з’явилася в друкованому вигляді до «Прапороносців». У сюжеті оповідання йдеться про почуття, яке спалахнуло між радянським солдатом-визволителем і громадянкою Словаччини, дівчиною Терезою. Можливість появи такого почуття цензура категорично заперечувала.

7. Літературний заповіт

Головним літературним «брендом» О. Гончара вважалися «Прапороносці». Однак у щоденнику залишився такий запис письменника: «Січовик заповідав класти в могилу – під голову – сідло козацьке... А що я заповів би? Мені покласти під голову три книги: «Тронку», «Собор» і «Зорю». Цей своєрідний заповіт Олесь Гончар склав у січні 1982-го.

8. Підтримав перший Майдан

У жовтня 1990 р. українські студенти на Майдані Незалежності у Києві оголосили голодування, яке згодом отримало назву «Революція на граніті».

Серед протестуючої молоді була онука О. Гончара – Леся. Олесь Гончар прийшов до Верховної Ради і висловив їм свою підтримку. 

Наступного, 1991-го, письменників опитували: «Який літературний твір був найвидатнішим у минулому році?». Один із них відповів, що найсильнішим твором літератури вважає заяву Олеся Гончара про вихід із партії.

10. Вітав незалежність України

О. Гончар дуже позитивно сприйняв ідею референдуму про проголошення української незалежності. Він стверджував, що для кожного з українців референдум стане тестом, який покаже, наскільки громадяни зуміли вичавити з себе тоталітаризм. З часом незалежності письменник пов'язував великі надії на відродження української нації.

На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні.

 До уваги користувачів Ставківської  бібліотеки-філії  організована книжкова виставка "Захисник духовних скарбів " присвячена ювілейній даті письменника.