«Українська Державність – мій Символ, моя Віра, мій Вибір»

(До Дня Української Державності)

 

28 липня українці святкують День Української Державності - вдруге за історію.

День Української Державності започаткували згідно з указом президента України Володимира Зеленського (від 24 серпня 2021 року) та святкуватимуть щороку, 28 липня. Дату вибрали невипадково: саме у цей день в Україні відзначають ще одне велике свято - День Хрещення Київської Русі. Ця памʼятна дата покликана нагадувати, що українське державотворення має понад тисячолітню традицію. 

Князь Володимир Великий – уособлення розбудови Русі. Прийняття ним у 988 році християнства як державної релігії стало для України цивілізаційним вибором. Русь підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу.

У свята є свій символ - це чотири тризуби, які означають боротьбу, незалежність, історію та ідентичність. Цей символ спростовує міф про те, що Україна - молода держава, адже наш герб походить від родового знаку Рюриковичі та був знаком князя Володимира Великого, за якого хрестилася Київська Русь.

Сторінки українських звитяг найкраще пізнавати в історичних романах або через життя видатних українців. У піснях, мистецтві й виставах уже втілили багато епізодів, але найбільш доступно вивчати історію України з книг.

Берегти єдність зараз, працювати разом на перемогу – це найважливіше національне завдання, яке всі ми обов’язково виконаємо.

День української державності - це можливість для кожного з нас згадати історію своєї країни, повну боротьбу за незалежність, єдність та щасливе життя. Цінуємо те, за що боролися наші предки, пам’ятаємо всіх, хто загинув у цій боротьбі, будуємо майбутнє, в якому нам самим хотілося б жити. Кожного українця - з його святом, з Днем української державності!

 

«ВЕЛИКИЙ ДРУГ ЗНЕДОЛЕНИХ»

(до 170 років від дня народження В.Г.Короленка)

 

 

Постійний заклик до братерства, до

якогось польоту, до високих ідеалів.

До  справжнього людського щастя – ось

музика душі Короленка… представника

правди, народної честі, благородного

служителя любові.

                     А. Луначарський

            Володимир Галактіонович Короленко  (1853-1921) – видатний письменник, публіцист, громадський діяч, ім’я якого тісно пов’язане з нашим рідним краєм. Його життя, ідеї про загальнолюдські моральні цінності, роздуми про людину, про те , якою вона має бути і для чого живе на світі, – зразки для сучасників в утвердженні гуманізму та демократії в нашому суспільстві. А його громадська діяльність є яскравим прикладом служіння народу.

         Короленко Володимир Галактіонович народився у м. Житомирі в родині повітового судді, котрий походив зі старовинного роду українських козаків. 1866 року батька Короленка перевели на роботу в Рівне, де він помер через два роки. Дітей (Володимира, його двох братів і сестру) виховувала мати Евеліна Йосипівна, полька за походженням.  Навчався у Житомирській і Рівненській гімназіях.

У 1886 р. Короленко написав повість «Сліпий музикант», яка користувалася великою популярністю серед широкої публіки й ще за життя митця перевидана 15 разів. Романтичний колорит повісті багато в чому визначає зв’язок з українською культурою. Українська народна музика допомагає героєві усвідомити свої відчуття й поривання. Живописний український пейзаж  створює емоційну атмосферу для розвитку сюжетних ліній і характерів.

«Роби, що маєш, і нехай буде, що буде», – ось девіз, якого письменник дотримувався все життя, не озираючись на наслідки.

Короленко дуже багато писав: може бути, більше навіть як публіцист. Він був, безумовно, майстром художнього слова, але відгуки на злободенні суспільно-політичні події часто витісняли інші його письменницькі плани. На жаль, багато художніх творів Короленка залишилися незавершеними. Про публіцистику письменник говорив, що вона для нього – спосіб безпосередньо впливати на життя, захищати права і гідності людини всюди, де це можна зробити за допомогою пера.

З осені 1905 р. Короленко розпочав велику роботу над багатотомною «Історією мого сучасника», яка не припинялася до самої смерті митця. Автобіографічна  розповідь про особисте життя Короленка й долю всього покоління на межі віків має велике художнє значення.

Критик А.Горнфельд, який довгі роки працював разом з Короленком, писав: «Про кращий твір Короленка чи можливі суперечки. … Кращий твір його – він сам, його життя, його єство».

Будинок Короленка в Полтаві, де він жив зі своєю сім’єю (дружиною і донькою), був відчинений для всіх, хто потребував прихистку й тепла. Навіть у лихі роки родина Короленка влаштовувала в домі святкування новорічної ялинки для місцевих дітлахів.

У 1921-му році, коли Короленко помер, на вулицях Полтави ще лунали постріли,  але тисячі життів і доль він зумів врятувати. Його слово і зараз нагадує нам про любов, милосердя і совість, без яких неможливе людське існування.28 грудня  1949 року Полтавському державному педагогічному інституту  (нині – Полтавський національний педагогічний університет) присвоєно ім’я В. Г. Короленка. 

 

 

 

       

    «САМІТНИК В ОКЕАНІ ЖИТТЯ…»

(літературний експрес)

«Я щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому».
/Василь Барка/

 

16 липня виповнюється 115 років від дня народження талановитого поета, прозаїка і публіциста українського зарубіжжя Василя Костянтиновича Барки (справжнє прізвище Очерет) (1908-2003).Народився Василь Барка в селі Солониця біля міста Лубни на Полтавщині.

Ім'я Василя Барки, що проживав далеко за межами рідної землі (США), про твори якого в діаспорі написано багато критичних та літературознавчих досліджень, для нас, українців на Україні, поступово відкривається. Він прийшов до нашого читача наприкінці 80-х, коли в Україні з’явився друком його всесвітньовідомий роман «Жовтий князь». Нинішні можливості ліквідації "білих плям" у нашій історії, культурі, літературі вселяють надії і на вивчення інших духовних набутків української діаспори.

Його літературна спадщина – це понад 20 книг поезій, романів, повістей, есеїв, перекладів та літературної критики. Читачам Василь Барка відомий завдяки поетичним збіркам «Шляхи» (1930) та «Цехи» (1932), романам «Океан» і «Рай» (1951), повісті «Жовтий князь» (1963), перекладові Шекспірового «Короля Ліра» та «Апокаліпсису», перекладеному для українського видання Біблії. В Німеччині вийшли друком збірки його поезій «Апостоли» і «Білий сніг». Переїхавши до США, поет видав збірки: «Трояндовий роман», «Псалом голубиного поля», «Царство», «Лірник», роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих». Василь Барка знаний і як драматург (п’єса «Господар міста», драматична поема «Кавказ»), і як автор критичних есе «Хліборобський Орфей, або Клярнетизм», «Правда Кобзаря», а також двох збірок статей «Жайворонкові джерела», «Земля садівничих», «Вершник неба».
Лауреат міжнародної премії Фундації Антоновичів (США).

  1963 року вийшов в світ роман митця, над яким він працював понад 25 років. Це був «Жовтий князь» - один з найпомітніших творів української прози ХХ століття.

Твір Василя Барки «Жовтий князь» - це роман, що відтворює надзвичайно болючу частину нашої історії, яку з болем згадує чи не кожна українська родина. Барка засвідчив цю трагедію як очевидець, як жертва, як щирий уболівальник за долю України.

 Його високохудожня праця, через десятки літ прийшовши на рідну землю, гідно долучилася до національної духовної скарбниці: загиблим – як пам’ятник, живим - як пам’ять і духовна естафета задля збереження нашої незалежної держави.