«ВЕЛИКИЙ ДРУГ ЗНЕДОЛЕНИХ»

(до 170 років від дня народження В.Г.Короленка)

 

 

Постійний заклик до братерства, до

якогось польоту, до високих ідеалів.

До  справжнього людського щастя – ось

музика душі Короленка… представника

правди, народної честі, благородного

служителя любові.

                     А. Луначарський

            Володимир Галактіонович Короленко  (1853-1921) – видатний письменник, публіцист, громадський діяч, ім’я якого тісно пов’язане з нашим рідним краєм. Його життя, ідеї про загальнолюдські моральні цінності, роздуми про людину, про те , якою вона має бути і для чого живе на світі, – зразки для сучасників в утвердженні гуманізму та демократії в нашому суспільстві. А його громадська діяльність є яскравим прикладом служіння народу.

         Короленко Володимир Галактіонович народився у м. Житомирі в родині повітового судді, котрий походив зі старовинного роду українських козаків. 1866 року батька Короленка перевели на роботу в Рівне, де він помер через два роки. Дітей (Володимира, його двох братів і сестру) виховувала мати Евеліна Йосипівна, полька за походженням.  Навчався у Житомирській і Рівненській гімназіях.

У 1886 р. Короленко написав повість «Сліпий музикант», яка користувалася великою популярністю серед широкої публіки й ще за життя митця перевидана 15 разів. Романтичний колорит повісті багато в чому визначає зв’язок з українською культурою. Українська народна музика допомагає героєві усвідомити свої відчуття й поривання. Живописний український пейзаж  створює емоційну атмосферу для розвитку сюжетних ліній і характерів.

«Роби, що маєш, і нехай буде, що буде», – ось девіз, якого письменник дотримувався все життя, не озираючись на наслідки.

Короленко дуже багато писав: може бути, більше навіть як публіцист. Він був, безумовно, майстром художнього слова, але відгуки на злободенні суспільно-політичні події часто витісняли інші його письменницькі плани. На жаль, багато художніх творів Короленка залишилися незавершеними. Про публіцистику письменник говорив, що вона для нього – спосіб безпосередньо впливати на життя, захищати права і гідності людини всюди, де це можна зробити за допомогою пера.

З осені 1905 р. Короленко розпочав велику роботу над багатотомною «Історією мого сучасника», яка не припинялася до самої смерті митця. Автобіографічна  розповідь про особисте життя Короленка й долю всього покоління на межі віків має велике художнє значення.

Критик А.Горнфельд, який довгі роки працював разом з Короленком, писав: «Про кращий твір Короленка чи можливі суперечки. … Кращий твір його – він сам, його життя, його єство».

Будинок Короленка в Полтаві, де він жив зі своєю сім’єю (дружиною і донькою), був відчинений для всіх, хто потребував прихистку й тепла. Навіть у лихі роки родина Короленка влаштовувала в домі святкування новорічної ялинки для місцевих дітлахів.

У 1921-му році, коли Короленко помер, на вулицях Полтави ще лунали постріли,  але тисячі життів і доль він зумів врятувати. Його слово і зараз нагадує нам про любов, милосердя і совість, без яких неможливе людське існування.28 грудня  1949 року Полтавському державному педагогічному інституту  (нині – Полтавський національний педагогічний університет) присвоєно ім’я В. Г. Короленка.